Історія з Бонею – це не "голос народу", а вимірювання "температури" навесні, щоб ужити заходів улітку 

Парад у Москві без техніки: час вибору Путіна.

Уперше із 2007 року парад 9 травня в Москві відбудеться без військової техніки. Імовірно, і в іншому його буде дуже урізано. Украй важливий момент, зокрема з погляду розвитку подій на фронті. Спробую пояснити.

1. Війна РФ проти України, попри тривалість, більшу за Велику Вітчизняну, усе-таки була радше фоновим процесом для громадян Росії. Вони її не особливо відчували до 2025 року. Та й 2025-го – на початку 2026-го було радше фінансове питання (відсоток за кредитами, стискання споживчого ринку). Тема втрат була не такою гострою, з огляду на "найм за гроші" – для "середньостатистичного росіянина" загиблий же "сам пішов". А виплати "гробовых" були вчасними й виводили сім'ї на інший рівень доходів. Із багатьма – ненадовго, але все-таки.

2. Спроби швидкого завершення з використанням сприятливої для РФ активності Трампа і його мотивації "розвивати відносини з Москвою" поки є безрезультатними. І якщо не вийде завершити війну за "американським треком", то наступні рамки створюватимуть не тільки США, але ще і ЄС плюс КНР. Не факт, що вони будуть настільки прийнятними для Росії, але участь Китаю змусить піти на домовленості. Війна в Затоці дала Кремлю додаткові три-чотири місяці – перша зустріч Трампа й Сі відбудеться в середині травня, а не 1–4 квітня, як планували. Та й головне питання світового порядку денного для них сьогодні – Іран. Але до кінця осені, до візиту Сі у США, бачення, як завершити російсько-українську війну, може скластися. Тобто в Путіна є час, умовно, до листопада. Щоб продемонструвати "успіхи".

3. Але на фронті не все так чудово для Путіна. ЗС РФ просуваються, але вкрай повільно. Це не назвеш ані переломом у війні, ані тим паче масштабним успіхом. Бачення того, як домогтися змін, окрім збільшення кількості людей на фронті, немає. Але ресурс найму зменшився. Потрібна мобілізація.

4. 2026 року 20 вересня, у єдиний день голосування, відбудуться вибори до Держдуми, вибори 10 глав суб'єктів федерації (поки що, думаю, у травні – червні будуть нові відставки й кількість зросте до 14–15), включно з "главою Чеченської Республіки". А також вибори законодавчих зборів (парламентів) у 39 суб'єктах федерації, включно з Московською, Тюменською, Нижньогородською, Новгородською і Свердловською областями й Санкт-Петербургом. Одне слово, наймасштабніша електоральна кампанія за останні 10 років.

5. Ситуацію з виборами вже ускладнює те, що громадяни РФ уперше із 2022 року масово відчують, що таке війна. По-перше, дрони долітають уже далеко. Це видно, це помітно, це страшно. І якщо Бєлгород можна було подати як "локальну проблему" і створити історію про "всенародну допомогу" одному регіону, то розширення географії успішних ударів уже не приховаєш. Усть-Лугу видно жителям Ленінградської області, Єкатеринбург і Урал – шок для місцевих. Туапсе – більше, ніж порт і НПЗ. Це курортний сезон – "моречко", якого 2026 року не буде. На це накладаються побутові проблеми, й історія з Бонею, на мою думку, була не виявом "голосу народу", а спробою вимірювати "температуру в лікарні" навесні, щоб улітку вжити заходів. Адже ніяк цей кейс не тягне на "бунт проти Путіна". Але все це створює проблемне тло для виборів. Відсутність історії успіхів на фронті лише погіршить ситуацію.

6. Повертаємося до питань мобілізації. З огляду на "рік великих виборів", проводити її влітку ризиковано. Проводити восени – імовірно, безглуздо. Адже можуть уже складатися нові контури заморожування війни з погляду головних геополітичних центрів. Просто не встигнеш домогтися ефекту на фронті.

І ось тут підходимо до головного. Залишити ситуацію без швидких рішень для Путіна рівнозначно створенню проблем для системи влади й себе особисто. Некритичних на цьому етапі, але вкрай болісних. Адже, з одного боку, будуть незадоволені ті, хто "війни не помічав", з іншого – праві імперці (ті самі "воєнкори" та їхня аудиторія), на яких розраховує Путін, але яких так і не поставили під повний контроль.

Вихід із проблеми може бути у вигляді старого анекдоту: не можеш подолати проблему – очоль її. У випадку з РФ – зіграти на страху й усе-таки перевести російсько-українську війну в категорію пропагандистського штампа "війна народна". Тобто нагнати трохи більше страху, посилити пропаганду через ЗМІ й продемонструвати готовність "жертвувати" й "жертви народної заради перемоги". Тут мобілізація, навпаки, може стати чинником, який додає балів владі: страшно – отже, ми йдемо на непопулярні заходи заради того, щоб це швидко закінчилося.

Такий крок є вкрай ризикованим, оскільки не врегульовує проблеми, а лише відкладає її, даючи посилення політичних позицій щонайбільше на рік. Але Путіну більше й не потрібно – адже до кінця 2026 року може скластися консенсус глобальних гравців про те, що цю війну час заморожувати.

Тому я буду уважно стежити за основними тезами пропагандистів, кремлівських чиновників та й самого Путіна протягом перших травневих днів. Це час ухвалення рішення. Якщо грати на страху в мобілізацію, початок процесу має бути закладено в період із 7–8-го до 14–15 травня.

Якось так.