Заява Зеленського – не образа Вашингтону. Це значно вигідніше, ніж покірне очікування 

В американській політичній культурі повага пропорційна силі, а не лояльності. Союзник, який чемно чекає у черзі, залишається в черзі. Союзник, який діє самостійно, отримує увагу, навіть якщо спочатку отримує осуд.

У 1966-му де Голль вийшов ыз військової структури НАТО і наказав американським базам залишити Францію. Паралельно добудував ядерну зброю, яку Пентагон називав "небезпечною і позбавленою довіри". Логіка де Голля була простою: країна або має суверенітет, або не має, і якщо для його захисту треба образити союзника, значить, треба образити, бо союзник, який ображається на суверенітет, не дуже союзник. Результат: Франція отримала повну стратегічну автономію, залишилась ключовим союзником Заходу на власних умовах і повернулась у військову структуру НАТО тільки через 43 роки, у 2009-му, коли умови їй підходили.

7 червня 1981-го вісім ізраїльських F-16 без попередження знищили іракський ядерний реактор Осірак. Рейган публічно засудив, ООН прийняла резолюцію проти. Через 10 років міністр оборони Чейні передав командиру тієї операції підписану фотографію реактора з написом: "З подякою за видатну роботу, яка зробила нашу роботу значно легшою". Де Голль, до речі, свого часу зазначав, що США зобов'язались захищати Ізраїль лише з того моменту, як той отримав ядерну зброю.

У 1970-х Ніксон почав виводити війська з Кореї. Президент Пак Чонхі замість благань запустив власну ядерну програму всупереч прямій забороні Вашингтона. США зупинили вивід і посилили гарантії, бо альтернатива лякала їх більше. Можна ще називати багато прикладів – Індія, Німеччина тощо – країн, які не погодилися сумирно чекати на зміну політичного вітру старшого брата, а почали самостійно захищати свій суверенітет і будувати власну суб'єктність.

Зеленський сьогодні сказав: "Я готовий до прямих переговорів із Путіним, аніж чекати у черзі, поки всі закінчать всі конфлікти у світі і потім дійде до нас." І додав, що Україна "не у фокусі" Вашингтона, бо Іран для США зараз номер один, а ми в черзі. І це хороша заява, чесна і пряма, яка значно вигідніша Україні, ніж покірне очікування.

Кеннет Волтц, один із засновників сучасної теорії міжнародних відносин, сформулював аксіому: в анархічній міжнародній системі держави можуть покладатися тільки на себе, і ті, хто цього не розуміє, стають об'єктами чужих рішень, а не суб'єктами власних. Україна четвертий рік доводить, що вона суб'єкт.

Сьогоднішня заява Зеленського – це не образа Вашингтону, а нагадування, що в черзі стоять ті, у кого немає іншого вибору. Україна свій вибір вже виборола.

Джерело: Артем Биденко / Facebook