"Щоранку його годинник дає сигнал". Мати загиблого нацгвардійця розповіла про сина музею "Голоси Мирних" 

Востаннє Артур приїхав додому на Різдво. Він несподівано з’явився на порозі, провів вечір із рідними, а о другій ночі вирушив назад на фронт. Більше мати його живим не побачила.

"Ми не проговорюємо вдома втрату. Для нас ліжко Артура ось, воно тут. Речі всі на місцях. Портрет у коридорі стоїть. І також його військовий годинник. Він кожного ранку за п’ять хвилин восьма дає сигнал, і кожного ранку для мене це як вітання, що він з нами. Це дуже важко. Людина, яка втратила дитину, живе з такою дірою в серці та порожнечею", – розповіла Ніколаєва.

У 2014 році родина виїхала з Луганська. До цього Тетяна із чоловіком і двома синами тиждень ховалася від обстрілів у підвалі. Вони сподівалися перечекати небезпеку в Києві протягом двох тижнів, проте повернутися додому не змогли й облаштувалися в Київській області.

Після початку повномасштабного вторгнення Тетяна з молодшим сином евакуювалася за кордон. Артур залишився з батьком і вирішив вступити до війська. За словами матері, спочатку йому відмовляли через вік, але він наполіг на своєму й долучився до Національної гвардії України. Спершу охороняв стратегічні об’єкти поблизу столиці, а згодом служив на покровському напрямку.

Родина чекала на кожну звістку від нього. Одного дня Тетяні надійшло повідомлення про загибель сина.

"Прийшло повідомлення, і візуально воно було дуже велике. Це був той момент, коли ти боявся кінця. Я могла припустити, що він поранений десь у Дніпрі. Але з кожним рядком розуміла, що сталося щось таке, про що я не хочу дізнатися. Потім було поховання... Ми бачили це так: повернувся на щиті герой, і ми як родина повинні бути стійкими, щоб уся увага була саме на Артурі", – пригадала вона.

На прощанні Ніколаєва попросила близьких зібратися із силами: хотіла присвятити цей день пам’яті сина. Своє горе родина переживала наодинці.

Зараз Тетяна приходить на Алею слави й розповідає про Артура, щоб зберегти пам’ять про його життя та рішення захищати Україну.

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова зібрав понад 145 тис. історій про досвід людей, які постраждали від війни.