Трамп співчуває Путіну, який не зміг швидко захопити Київ, оскільки сам зробив схожу помилку – FT 

Трамп регулярно повторює (укотре це сталося кілька тижнів тому), що "дурний генерал" нібито повів російські танки до Києва через поля й загруз у багнюці.

Рахман наголошує, що насправді наступ на столицю зупинила українська армія, а розповідь Трампа є "сумішшю напівправди і фантазій".

Читайте також

Хто цей "дуже дурний генерал", якого Трамп регулярно звинувачує у провалі наступу РФ на Київ 

23 жовтня, 21.55

Війна в Україні

Однак, зазначає журналіст, жаль Трампа щодо невдалого вторгнення є досить показовим. У його викладі нелегітимний президент країни-агресора РФ Володимир Путін ні в чому не винен – уся відповідальність за провал лягає на одного безглуздого підлеглого. Можливо, міркує автор, Трамп співчуває Путіну, "оскільки сам зробив до болю схожу помилку".

Рахман нагадав, що майже рівно за чотири роки після невдалої путінської спроби бліцкригу в Україні, 28 лютого 2026 року, США й Ізраїль розпочали війну проти Ірану. Метою була швидка зміна режиму. Однак надії Трампа на "маленьку переможну війну" не виправдалися.

На думку автора, в обох випадках попередні воєнні перемоги (Крим і Венесуела) породили небезпечну самовпевненість, а тепер і Трамп, і Путін змушені розгрібати наслідки своїх хибних розрахунків. Одна з їхніх помилок полягає в тому, що й Путін, і Трамп централізували владу й оточили себе підлабузниками, нездатними зупинити лідера, який ось-ось зробить катастрофічну помилку.

Автор визнає, що паралелі між цими війнами не зовсім точні. Путін намагається повалити демократичний уряд в Україні й анексувати її території. Іранський же режим – це жорстока диктатура, яка знищила на вулицях тисячі власних громадян, а анексії іранських територій ані США, ані Ізраїль не прагнуть.

Наслідки невдалої війни для РФ і США теж будуть абсолютно різними, прогнозує журналіст.

Історія засвідчує, що американська політична система зрештою змушує президентів припиняти провальні війни. Ця закономірність простежується на прикладах В’єтнаму, Афганістану, Іраку – а тепер, з огляду на провал Республіканської партії на виборах, імовірно, й Ірану. У російській же системі немає демократичних механізмів стримування, які могли б змусити Путіна відмовитися від обраного ним курсу.

На завершення Рахман ставить запитання, який урок із цих подій дістане Сі Цзіньпін, враховуючи труднощі, з якими стикаються Росія і США у спробах перемогти менші й слабші країни, і чи змусить це китайського лідера переглянути плани щодо Тайваню.