Сучасна стратегія ЗСУ – створюємо підрозділ, щось туди надаємо і відправляємо виживати на фронт
Цікаво дивитися за думкою Facebook. "Це гарний командир, бо ми його знали, перетиналися, спілкувалися", але незрозуміло, чому ж такі проблеми були на Харківщині й у 155-й бригаді, якщо командири сильні? Може, вони не мають відношення до цього всього?
У тому то і справа, що мають. От тільки проблема набагато ширша, і якщо робити винними тільки їх, то це виходить, що вони цапи-відбувайли, а реальні проблеми ніхто вирішувати не планує.
А які ж реальні проблеми?
Ну, якщо брати харківський напрямок, то там треба ще проаналізувати роботу попереднього командира. Дуже дивно, що все вперлося в Галушкіна, адже за напрямок відповідали й до нього і заклали проблеми майбутнього теж ще за попередника.
Але річ навіть не в тому. Ми поговоримо про той самий "оперативно-стратегічний рівень" і його функції, про які має право казати лише інший полковник чи генерал, а якщо ти сержант, то ти кастою не вийшов.
Так ось. Коли командири проходять навчання у вищих військових навчальних закладах, вони вчаться застосовувати засоби згідно з таким підручником, який називається "Методика оперативно-тактичних розрахунків". Це взагалі старий підручник, який із часом оновлюють, бо до нього вносять новіші засоби та розрахунки, як і скільки засобів тобі треба для виконання задачі і як ти її повинен виконувати.
Там усе є. Скільки танків тобі треба для штурму на конкретній ділянці фронту. Скільки і яких протитанкових засобів треба для того, щоб відбити атаку. Скільки артилерійських снарядів і яких саме, згідно з коефіцієнтом ураження конкретного снаряда, треба випустити по цілі, і який конкретно вогонь ти ведеш (на ураження, на подавлення, на знищення тощо).
Так ось. Востаннє, наскільки я знаю, ці всі методики оновлювали кілька десятків років тому. Розрахунків на те, як по-новому треба копати позиції, скільки і якого РЕБ проти FPV і Mavic зі скидами тобі потрібно на ВОП, скільки екіпажів і яких треба для контролю та захисту окремої позиції (причому згідно з рельєфом і наявними агломераціями, бо там кількість може різнитися в рази), скільки "великих" машин РЕБ і з якою потужністю повинні закривати конкретний сектор, скільки екіпажів "крил" і Mavic у тебе повинні бути на чергуванні, щоб функція оперативної обізнаності в секторі чи ураження ворожої піхоти була виконана, – цих усіх розрахунків не існує. Тому що "верхи" не знають, як це все рахувати.
Загальна тенденція "сучасного стратегічного керування" – це зробити організм, надати йому техніки та засобів, зробити його по паперах боєготовим, відправити на фронт, ну, а там уже на місці вони повинні розібратися. А якщо не розберуться, то впадуть. Ми будемо давати туди ще підрозділи, здебільшого зі створених нових бригад, ну, і вони якось самі це все повинні освоїти. А не зможуть – ну, знищимо комбрига (до речі, іноді з об'єктивних причин) і почнемо цей шлях знову. Як ми бачимо – стратегія, прям, не дуже.
Тому на фронті живуть здебільшого саме "старі" бригади. Бо вони просто пройшли достатній шлях, щоб розуміти, як діяти за різними сценаріями. І в них у штаті є вже досвідчені спеціалісти, які відповідають за різні напрямки. Успішність цих команд базується на ентузіастах із досвідом, які зі своїми командами здебільшого у "старих" бригадах. Але це низовий досвід. І коли створюють бригаду, у якій немає нормативів, як треба будувати цю функцію, і немає ентузіастів, які знають, як її будувати, то в цій бригаді ця функція буде відсутня.
Тому останніми днями є багато критики саме щодо координації сил і засобів. Що їх застосовують від ситуації, імпульсивно, неефективно, не дивлячись у завтрашній день, бо верхнім командирам не так важливо досягти результату, як виконати наказ старшого начальника, щоб до тебе потім не було питань.
У цьому і є проблема. У нас досі на фронті немає єдиного центру координації РЕБ, а начальники ОТУ "падають на мороз", коли їх запитують, чому вони не в курсі про великі машини "дикого РЕБ" у їхньому секторі відповідальності.
Системних рішень, які б підвищували коефіцієнт корисної дії в навчанні, забезпеченні потрібними засобами, у впровадженні координаційних рішень, – немає. Бо "верхи" не знають, як це зробити. У них немає цього досвіду.
Усе, що ми робимо, – це створюємо підрозділ, щось туди надаємо і відправляємо його виживати на фронт. Це сучасна стратегія ЗСУ.
Але якщо ми замість того, щоб вирішувати ці проблеми, будемо призначати цапів-відбувайлів, у яких не було розуміння, як це все правильно будувати, тільки тому, що в їхніх командирів зверху теж немає розуміння, як це повинно функціонувати, то проблему ми таким чином не вирішимо.
Джерело: Serg Marco / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора