Усе є для дронової ППО №1 у світі, але ми втратили час, і тепер міста розносить Єлабуга

Browning vs зенітні дрони. Я неодноразово критикував розвиток мобільних груп із Browning, яких, до речі, наскільки я знаю, вже за 1 тис. чи щось таке, як безперспективний. І завжди до мене приходили якісь типи, які сидять на цій темі, й розповідали, який я неправий: "А ось десь там позавчора мобільна група аж два Shahed збила, а ти кажеш, що неефективні".

Маю надію, що хоч зараз не будуть лізти із цим лайном у коментарях.

Так от. У чому моя критика. Нарешті, коли рожеві окуляри злетіли під ударами Shahed (а те, що так буде з часом, розуміли всі, хто в курсі теми), можна подискутувати.

Неефективність груп на кулеметах має кілька недоліків. Перша мені зрозуміла як стрільцю, зокрема який навчав інших стрільців і розуміє можливості стрілкової зброї. І це той факт, що ти, скоріш за все, хер влучиш у той Shahed, а якщо і влучиш, то далеко не факт, що ти пошкодиш його настільки, щоб він упав, не долетівши до цілі. Shahed може дістати багато влучань у некритичні місця і спокійно долетіти до цілі. Свідомо вражати з кулемета двигун або бойову частину, ну, – це більше завдання для індійських блокбастерів.

Але щоб зробити по ньому постріл, ти маєш бачити його візуально. А коли ти один раз, згідно з трекінгом Shahed, можеш стати саме по тому маршруту, яким вони летять, він пролетить реально поруч, і ти якимось дивом влучиш у нього. А потім ще п'ять разів Shahed пролітатимуть десь поблизу, і все, що ти побачиш за чергування, – це постріли за кілька кілометрів від тебе. Ну, не полетіли Shahed на нас, збираємося по домівках, хлопці, що ми тут можемо зробити? І так раз за разом. А останнім часом, коли вони підіймаються на кілька кілометрів угору, взагалі скучно.

Мені було незрозуміло, чому в цей напрям досі вкидають гроші, купують автівки, обладнання, наповнюють штат, от щоб що?

Як колишній менеджер проєктів, який мислить критеріями, я це все вважав неймовірно тупим процесом, бо критерії зрозумілі.

Є приблизно 500 цілей (у перспективі 1 тис.), які потрібно перехопити за кілька годин, здебільшого вночі. Для цього нам потрібна сітка екіпажів, кожен із яких під час заходу з його напрямку має перехопити N-ну кількість дронів. Для цього потрібно X екіпажів там, таке ось обладнання, така кількість засобів. І не треба казати, що на це немає грошей, – міста, які ці всі роки розбирають Shahed, і місцевий бізнес готові оплатити захист.

Є питання. Яка треба кількість мобільних груп із Browning, щоб повністю закрити цю функцію?

Незрозуміло?

То нахер ми досі в цю сторону біжимо?

Окай, чи є люди, які можуть запропонувати краще рішення? Є. Але вони не є впливовими в системі оборони країни. За це відповідають інші "крепкі хозяйствєннікі".

І ось результат.

Просто немає до кого йти.

Ну, тобто персонажі, які можуть сформувати штат підрозділу, поставити на баланс пікапи та списати боєкомплект, розподілити паливо й зарплати, у нас є. А людей, які б системно підійшли до питання та організували функцію захисту міст від Shahed, немає. Тому що вертикаль така є – ОП – ГШ. І все, що можна, – це запропонувати низове рішення, яке вже хтось знизу масштабував, і тоді на нього звернуть увагу. Як було із зенітними дронами.

Як зараз іде щодо питання дублювальної системи навігації, і навіть приклад БПЛА "Домахи", яку у ЗСУ виривають із руками, щойно вона приходить на склад, і по ній уже неймовірний дефіцит (хоча це новий український виробник, але правильне рішення, яке із самого початку з'явилося в ньому, робить цей засіб суперпопулярним), не є причиною звертати на це увагу до останнього моменту, коли вже ігнорувати потребу цього рішення просто не виходить.

Але ж не всі можуть бути пілотами зенітних дронів. "Ви бачили тих типів на Browning?" – скажете ви.

Ось тільки пілотам не потрібно кататися полями. Зенітними дронами чудово керують через інтернет. Поставив антену, під'єднав до Wi-Fi – й уперед. Пілоти можуть сидіти де завгодно, в координаційному штабі, наприклад, який працює над відбиттям атак.

Наземні групи потрібні, щоб вивозити в поля дрони, ставити радари, забирати дрони, які пілоти повернули назад.

Хочуть постріляти в якийсь дрон із Browning – та будь ласка, якщо людині сумно, хай бавиться. Але в Україні має працювати система, яка займається навчанням екіпажів, розміщенням їх, згідно із задумом по мапі, займатися R&D зенітних дронів, закуповувати потрібні дрони та радари в потрібних кількостях.

Такої системи досі немає. Вона існує фрагментарно. І неефективно.

Й існує тільки тому, що до цього Київ був у відносній безпеці. І можна було закривати очі на те, як розй...бують Суми, Харків, Дніпро, Запоріжжя, бо в Києві ж – норм усе. Але тепер ця логіка змінилася.

Можна саботувати рішення щодо відключення мобільного інтернету по маршруту руху дронів, бо це ж збитки й складно. І взагалі ми Starlink усім екіпажам не організували, виведення Wi-Fi-мостів у потрібні зони – це взагалі ж суперскладно, тому пох.

Поміняти номери мобільних веж теж дуже складно.

Побачите, не так уже й складно, раз уже по Києву почало прилітати. Усе, що гальмувало роками, зараз почнуть вирішувати за тижні.

Але від чого бомбить, так це від втраченого часу. У нас є все, щоб зробити найуспішнішу дронову ППО на цій планеті.

Але в тому, що її немає, винні саме ми.

А все тому, що завдання "є стільки-то екіпажів, їх треба переналаштувати/доповнити такими функціями та людьми й засобами, щоб збивати 500 цілей за ніч, а в перспективі – 1 тис." виявилося занадто складним для тих, хто відповідає за безпеку цивільних місць. А тепер ми дивимося, як Єлабуга розбирає міста-мільйонники, а ми заламуємо руки, як же так сталося. Успішно протидіяти російській армії, але просрати Єлабузі.

Пздц.

Джерело: Serg Marco / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора