Макрон стратив

Мережею вже несеться гвалт про "купівлю" у Франції 100 винищувачів Rafale і систем ППО SAMP/T. До того ж частина коментарів із подивом, мовляв, а як же Gripen? А куди подіти F-16? Росіяни, звісно, намагаються висміяти.

Тут ось яка справа. Наголошую: це не інформація, це гіпотеза.

На поверхні – щонайменше три обставини, які пояснюють логіку цієї декларації Зеленського й Макрона.

Україні потрібні сотні бойових літаків різних типів. В ідеалі – штук 500, враховуючи, хто наш противник.

Перше. Кількість. Жоден виробник (консорціум) у світі не здатний доправити Україні літаки навіть десятками у стислі строки. Тому що в кожного – маса контрактів на роки наперед. Щоб процес нарощування повітряної компоненти вклався хоча б у десятиліття, неминуче доведеться брати з різних джерел.

Головне – щоб літаки можна було інтегрувати в єдину екосистему між собою, з іншою повітряною (космічною) і наземною інфраструктурою.

Так, це неминуче додаткові витрати на обслуговування, особливості підготовки, різнобій в озброєннях (тому що літак – це платформа, на яку треба щось навісити). Усі мінуси – зрозумілі. Але альтернатива – відсутність літаків.

Франція і Швеція – одні з небагатьох країн, які значною мірою автономні у виробництві авіації й можуть ухвалювати рішення швидше за інших. Тож тут немає суперечностей.

Друге. Гроші. Україна в найближчому майбутньому не матиме грошей ні на шведські, ні на французькі літаки. Ні на які інші. Фінансування, якщо буде, – європейське. Шведи вже орієнтовну модель окреслили.

Франція має повний цикл виробництва різних озброєнь, тому завжди категорично відмовляється платити комусь, окрім себе. За це французів усі не люблять, але розуміють і пробачають, оскільки заздрять.

Тобто якщо справа дійде до практичних моментів, то французькі літаки й системи ППО буде профінансовано французькими ж грошима за якоюсь схемою. Зараховано як частину внеску Франції на допомогу нам і європейську оборону або якось інакше. Якщо на це завдання Парижу вдасться частково видряпати якісь гроші ЄС, умовного Люксембурга, узагалі – перемога для них.

Тобто угода про Rafale не означає автоматичного відібрання потенційних грошей на Gripen.

Третє. Диверсифікація (політична і технічна).

Літаки – це навіть не гроші, а насамперед – політика. Згадайте. Орбан шантажував Швецію і блокував вступ шведів у НАТО, вимагаючи... продати Gripen. Турецька епопея з F-35 на вустах.

Оскільки і гроші будуть не наші, і виробництво не наше, а політична турбулентність – скрізь наростає, є об'єктивні ризики затягування, зривів тощо. Навіть скасування. Наприклад, завжди є черга охочих купити літаки. У цій черзі можуть консенсусно посунути вперед, а можуть трохи (років на п'ять) притримати.

Ну, і ніхто не скасовував проблем у конкретного виробника.

Поки це декларація, то суперечностей я не бачу жодних.

От якби Зеленський пообіцяв купити 100 літаків у Китаї, тоді було б цікаво. Поки ж можна дати волю експертам для обсмоктування технічних характеристик...

Оскільки самостійно виробляти бойову пілотовану авіацію ми не можемо і не будемо, то в суперідеальній ситуації, коли Україна вибереться з війни, було б чудово стати частиною якогось консорціуму з викупом частини продукції і локалізацією частини виробництва. Особливо зі шведами.

Скручувати викрутками великоблоково можемо хоч зараз, софт можемо генерувати хоч зараз. Досвід пілотів у реальній війні – божевільний. Досвід інтеграції зоопарку засобів – унікальний. Тож є над чим думати і що запропонувати.

А Макрон стратив, так. Міг би і на Rafale покатати.

Джерело: Алексей Копытько / Facebook