Два дні переговорів і одна новина, яка не дає мені спокою

Два дні переговорів. Флорида. Закриті кімнати, важкі розмови, довгі години очікування результату.

І одна новина, яка не дає мені спокою з учорашнього вечора: є сигнали, що обміни продовжаться.

Я думаю зараз не про дипломатію. Я думаю про жінку десь у Харкові, яка вже третій рік засинає з телефоном у руці. Про маму з Київщини, яка ставить тарілку на стіл і не прибирає її. Про дітей, які малюють тата й питають: "Коли?"

Великдень цього року – 12 квітня.

Три тижні.

Я дуже хочу, щоб цього разу за святковим столом було менше порожніх місць і вони нарешті заповнилися. Щоб хтось зателефонував і сказав: "Мамо, я їду додому".

Це те, заради чого взагалі ведуться всі ці переговори.

Путін не хоче миру – це зрозуміло всім. Але ми сідаємо за стіл знову і знову. Бо кожна людина, яка повернеться, – це не рядок у протоколі. Це життя і щастя родин.

Чекаємо. Молимося. Тримаємо.

Джерело: Анна Пуртова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора