Шанси побачити Януковича за ґратами в Україні незначні. Приклад Чуркіна надто показовий. Живі свідки Кремлю не потрібні
Захист екс-президента України Віктора Януковича активно експлуатує в суді путінську технологію заперечення очевидних фактів і відмови від власних слів, уважає політолог Тарас Березовець.
Суд над Віктором Януковичем має завершитися в лютому 2018 року. Приблизно за місяць до дня виборів президента РФ. Їх, нагадаю, призначено на 18 березня 2018 року – четверту річницю анексії АР Крим і Севастополя. Пояснювати, чому Путін вибрав саме цю дату – зайве. "Кримський угар" уже давно вивітрився, але Кремль знову спробує скористатися подіями чотирирічної давнини у своїх інтересах.
Винесення вироку Януковичу за фактом державної зради – найлогічніший підсумок із подій 2014-го. Але сьогодні ми ще не знаємо, яке рішення ухвалить Оболонський суд. Під час засідання суду, на якому виступили Арсеній Яценюк і Арсен Аваков, було чітко помітно, як наполегливо адвокати Віктора Януковича намагаються відвести процес у бік технічних деталей, заперечуючи очевидні факти.
Особливо видно це було у справі так званого листа Януковича Путіну від 1 березня 2014 року. Саме його на засіданні Радбезу ООН того дня демонстрував постпред РФ Віталій Чуркін. Який згодом дуже "вчасно" відійшов до іншого світу, не встигнувши розповісти, як він дістав саме той лист Януковича. Власне кажучи, саме цю путінську технологію заперечення очевидних фактів і відмови від власних слів активно експлуатує захист Януковича. Адже тут важливий сам прецедент. Якщо в підсумку судового розгляду за законом про заочне засудження Януковича визнають винним, це спричинить нові судові розгляди і нові вироки людей з його оточення. Тому Кремлю так важливо домогтися виправдувального вироку екс-президенту в українському суді.
Свідчення основних учасників подій 2014-го важливі передусім із погляду відновлення історичної справедливості, оскільки шанси побачити Януковича за ґратами в Україні незначні. Приклад Чуркіна надто показовий. Живі свідки Кремлю не потрібні.
Джерело: Тарас Березовец / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора