Побратим розповів, що тіло загиблого заступника комбата вже більше ніж рік лежить у морзі, і дружина відмовляється його забирати. Вона вірить, що він у полоні

Мене колись із частини відрядили до Києва і навздогін комбриг поставив завдання поспілкуватися з родичами зниклих безвісти та загиблих.

"Бориславе, ти ж із людьми вмієш спілкуватися. Ти ж нардеп. Говорити та слухати вмієш. Упораєшся".

Це звучало, як "Тижмать!". Після тієї зустрічі я не зміг заснути. Від слова "зовсім". Це була одна з найважчих комунікацій у моєму житті. Якщо хтось каже, що психологічно вигорів, то я тоді згорів ущент. Це було не спілкування, а пропускання болю крізь себе. Не всі можуть прийняти смерть близької людини. Не всі готові змиритися із втратою. Тому я тоді почув багато чого про себе та про бригаду. І що всі брешуть, а людина жива, але в полоні, або це не тіло їхнього близького, а хтось інший. Усе це із криком, сльозами та прокляттями.

Після тої зустрічі я був розчавлений. Це один із найнеприємніших спогадів.

Чому я пригадав? Зараз спілкувався з побратимом, і той мені розповів, що тіло загиблого заступника комбата по МПЗ вже більше ніж рік лежить у морзі, і дружина відмовляється його забирати. Вона каже, що це не його тіло, а він у полоні і його хтось там бачив. І навіть на якомусь сайті якісь росіяни з нею вели перемовини, щоб вона його викупила з полону. Вона у це вірить. І навіть експертиза по ДНК не переконала дружину. Тому тіло в морзі й досі не поховано.

І от побратим мені каже: "А може, ти з нею поговориш? Ти ж умієш людей переконувати. Ти ж нардеп!"

Другий раз я на це не повівся. Це справді дуже важко. Але із цим треба щось робити, тому що це не поодинокі випадки. Не знаю, чи є у нас служба психологічної підтримки родичів загиблих, але якщо немає, то її необхідно створити.

А ще я б карав таким спілкуванням тих, хто купує барабани, яйця по 17 грн, верзе дурню зі своєї посади та пиляє бюджети. Мені здається, що таке спілкування з родинами, що втратили близьких, могло б щось змінити у світосприйнятті й у голові тих, хто не розуміє, яку шкоду несуть їхні дії. Нехай працюють психологічними грушами для биття. Головне, щоб родичам загиблих допомагало. Хоча я не впевнений у тому, що це спрацює. Це лише припущення...

Джерело: Borislav Bereza / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора