До 2014 року Росія пишалася іноземними військами, які марширували Красною площею 9 травня. А тепер, бачачи ті самі війська на Хрещатику, кричить "фу"

Ми більше не один народ. Завдяки параду 24 серпня це зрозуміли в Росії. І дуже розсердилися. Тактика змінилася.

Якщо ми не один народ із росіянами, то ми інший народ, ворожий. А отже, нас можна мочити. І потрібно. Тепер не тільки українська влада, а й українські громадяни – вороги Росії. Як сказав Карен Шахназаров, "не треба розділяти". Це перемога, скажу я вам. Не треба розділяти. Україна окрема держава – сама собі вибирає президента і парламент, сама відповідає за свій вибір. Тож, справді, не треба розділяти. Локшину про гарного царя і поганих бояр вішайте на свої вуха.

І от що цікаво: за все це єднання в Україні російська влада має подякувати тільки собі. Завдяки російському вторгненню і російській політиці – завдяки ось таким от Шахназаровим і Скабєєвим – хай хто балотується на пост президента України, хай якими є українські еліти, більшість завжди проголосує за проєвропейську – а отже, антиросійську – політику, а ОПЗЖ та інші мертвечуки завжди будуть політичними маргіналами.

Коли Володимир Путін анексував Крим, коли його рейтинг злітав до небес, а електорат плакав у патріотичному екстазі, ніхто, мабуть, не думав, що це двосторонній процес.

І стосовно параду. Навіть не віриться, що Путін у 2000 році допускав вступ Росії в НАТО! А тепер НАТО – головний ворог. Ну, це зрозуміло, Альянс не любить, коли беруть чуже й узагалі порушують спокій. І до 2014 року, до того, як російському керівництву потрапила під хвіст імперіалістична шлея, Росія пишалася іноземними військами, які марширували Красною площею 9 травня. А тепер, бачачи ті самі війська на Хрещатику, пропаганда кричить "фу"! Ну так, фу на вас! Наші шляхи розходяться все далі і далі, і скоро єдине спільне, яке у нас буде, – лінія розмежування.

Джерело: Роман Цимбалюк / YouTube

Опубліковано з особистого дозволу автора