Починається світова боротьба не просто за Україну чи Ізраїль, а за те, хто буде диктувати світу правила, за якими наш світ мусить жити

Чи страждають зараз діти сектору Гази? О, звичайно. Діти під час війни страждають найперше.

Чи страждають російські діти, коли їм кажуть: "Тата привезли в мішку, завтра похорон. Ні, тата ти не побачиш, ховати будемо в закритій труні", а потім ці ж російські діти чують шушукання за гробом: "Та привезли там ногу й руку. Решту просто насипали землею"? О, звичайно, ці діти страждають. Папа всьо. Яким би він там не був. А тепер просто досипаний землею. Знайшли лише руку й ногу.

Але тут навіть не треба викликати диявола, який у деталях. Тут усе шито білими нитками, й історія ясна і прозора, коли поставити ряд запитань:

Хто першим розпочав агресію?

Хто порушив установлені межі?

Хто пішов на чужу територію, стріляючи, ґвалтуючи, катуючи, убиваючи?

Хто першим почав убивати дітей чужої країни?

Оцей хтось і має відповідати. А те, що його діти будуть страждати, – що ж. Він знав, на що йшов, коли сунув на чужу територію. Він знав, на що йшов, спеціально вбиваючи дітей чужої країни.

Якщо спрощувати все до отаких маркерів – буде все зрозуміло. А у світі зазвичай усе нескладно.

Не бери чужого. Не бий першим і битим не будеш. Не вбивай чужих дітей, бо за такі дії завжди прилітає "отвєтка".

Але у світі насправді все набагато складніше. І ми всі вже розуміємо, що оцей напад сектору Гази на Ізраїль є загальною спробою переділити кордони ХХІ сторіччя. Це штурм, розпочатий мусульманським світом.

Ми також розуміємо, що напад Росії на Україну є такою самою спробою. Це штурм, розпочатий Радянським Союзом, що хоче реваншу.

І від світу нашої планети залежить, згодиться він на переділ кордонів чи ні. І світ нашої планети це чудово розуміє, будьте певні. Тому що, коли оцьому комусь удасться переділити кордони Ізраїлю й України, інші країни стануть до черги. Черги на переділ кордонів. І вирішувати цей розподіл будуть не вони.

Знаєте, колись, коли була я ще зовсім юною, років так 30 мені минало, хтось у довірливій розмові мені сказав: "Насправді мусульманський, та й у цілому азійський світ має сильні амбіції. І яким бути загальному світу, і хто буде диктувати йому власні правила, нам усім вирішувати вже дуже скоро. І це вирішення почне азійський, прицільно мусульманський світ".

Тоді я посміялася. Зараз, коли я вже не юна, а просто молода, років так 60 мені, я розумію, що якесь зерно в цих словах було. Що починається світова боротьба не просто за Україну чи Ізраїль, а за те, хто ж буде диктувати світу правила, за якими він, світ наш, муситиме жити.

Так, я знову говорю про право сильного. Яке потрібно довести. Але наша сила тут підкріплена юридично закріпленими питаннями. А також тим, що ми не хочемо й не збираємося загарбати чужі території. А вони хочуть.

Ми – це поки що Україна й Ізраїль. Іншим стати до черги. І, якщо інші – ті, що вже в черзі, – не допоможуть нам, власну чергу вирішувати будуть аж ніяк не вони.

Джерело: Diana Makarova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора