Ця сволота є завжди. У будь-якій країні. Навіть у тій, де за такі хохмочки рубають руки й голови

А мені нравицця. Горить, усі суєтяться. Питаюцця руками потушить, а воно ще дужче горить.

І гроші вилучено. Люблю, коли крадені гроші вилучають. Тоді є надія, що вони не будуть ще раз вкрадені. Можливо.

Обожнюю оці моменти, коли викривають чергового корупціонера.

Тоді чутно схлипи й крики:

–  Та що ж це діється? Звідки в нас стільки корупціонерів? Їх же стільки не було!

Було.

Було ще більше. Бо цих уже пов'язали (або не пов'язали, або виходять під завдаток, теж чималий), тож є надія, що їх на краплю стало менше.

Страшенно люблю такі моменти. Тоді є надія. Усе горить, усі суєтяцця, але на денці десь живе надія, що хтось та й згорить у цьому вогні.

А тепер серйозно, геть жарти.

Країна, де все добре. Усе тихо й благостно, ніхто країну не обкрадає. Де немає корупціонерів, немає гучних скандалів з елементами детективу (піймали, не піймали, втекли, пов'язали?).

Така країна не існує.

А якщо існує, то будьте певними – це означає, що в такій країні крадуть усі. І саме на цьому вселенському злодійстві побудована система такої країни. А ми вже в такій країні жили, дякуємо, не треба.

Тому радісно й весело дивлюся на ці паки вилучених грошей. І смішно, дуже смішно від завивання:

– Дивіться, скільки в нас розвелося корупціонерів! А от раніше такого не було.

Було. То просто ви не знали. Бо вам не казали.

Тому більше корупціонерів, хороших і різних!

Викритих корупціонерів, звичайно.

Більше гучних процесів і трусіння гаманцями, витрушування мільйонів на завдатки. І не треба, не треба плекати мрію чи ностальгію про країну, де корупції не існує.

Бо ця сволота є завжди. У будь-якій країні. Навіть у тій, де за такі хохмочки рубають руки й голови.

Чомусь так.

Джерело: Diana Makarova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора