Революція, хай якими жахливими будуть її наслідки, дає суспільству три хвилини свободи. Хто пережив, вдихнув ці три хвилини – той жив недаремно

Ми занадто довго повторювали – причому так говорили і ліві, і праві, – що від революцій саме зло, що головне – уникнути крові й насильства (це і Зеленський сказав, звертаючись до білорусів), що після революцій завжди настають розруха і диктатура, гірша від колишньої або ж зовнішнє управління. І взагалі, після революцій завжди стає гірше, ніж було, – це, здається, стало абеткою. Тому що народ, який розтліває диктатура протягом добрих 30 років, замість свободи матиме або хаос, або корупцію, або війну і територіальний розпад.

А так, дивись, диктатор постарів би і зглянувся, настала б затишна, гнилувата осінь патріарха, старий Франко, тихий застій, коли дещо вже навіть можна. І загалом, вони всі із плином років втрачають кровожерливість, стають вегетаріанцями. За цей час можна поступово виростити опозицію і мирно впровадити її в парламент з верховного дозволу. І загалом дайте Росії 20 років спокою, говорив Столипін, – і ви не впізнаєте Росію... А Ленін ваш не вмів говорити нічого, окрім "розстріляти!".

Тож час, мені здається, переглянути цю зручну позицію. Нам всім 2012 року це вже казали, і маємо ми країну, де немає жодної хроніки, окрім судової, жодної програми, окрім репресивної, і жодного зростання, окрім занулення. Ні тобі розумної парламентської демократії, ні системної опозиції – система їсть сама себе і вміє тільки штампувати обвинувачення: запитайте в себе, які у нас загалом новини, окрім України, тепер ось Білорусі і нескінченних арештів – обшуків – процесів? Де там обіцяне вегетаріанство і мирна трансформація в демократію? Не буває в імперій мирного транзиту – саме зростання зовнішньої експансії і страшенне псування клімату в усьому світі. Тому що розкладання заражає собою повітря. А революція, як не крути, оздоровлює його, насичуючи озоном.

Тому що революція, хай якими жахливими будуть її наслідки, дає суспільству три хвилини свободи. У ці три хвилини руйнується ненависне, злісне, до смерті обридле минуле. І той, хто бачив, пережив, вдихнув ці три хвилини – той жив недаремно, бо вони спокутують собою всю попередню гидоту.

Тож коли нічого більше не можна зробити – треба робити ось це. Ось це саме. Пробувати, навіть якщо нічого не вийде. І нехай сусідські паралітики обзивають це "кольоровою революцією" і "проєктом Заходу" – хто їх слухає? У них же взагалі немає шансів виправдати своє смердюче, нікому не потрібне життя.

Джерело: "Собеседник"

Опубліковано з особистого дозволу автора