Трамп мріяв би керувати Америкою так, як Путін керує Росією. Це його рожева мрія

Президент Зеленський чітко артикулює, що вихід із Донбасу – це червона лінія, тобто неприпустима поступка. Саме тому росіяни також нагадують, що для них це теж червона лінія.

З'являється заява Трампа, який каже: "Усе нормально, Владімір діє відповідно до домовленостей". Який це сигнал щодо перемовин? Ну подобається йому Владімір. Як не крути – подобається. Трамп мріяв би керувати Америкою так, як Путін керує Росією. Це його, умовно кажучи, рожева мрія. І друге – це теж тактика переговорів. Ми можемо цілком справедливо обурюватися із приводу того, що Віткофф постійно нахвалює Путіна, розповідає, який він конструктивний, як він хоче угоду. І Трамп говорить, що Путін дотримав слова.

Насправді в переговорах, у техніці переговорів, є такий прийом. Якщо ти хочеш заслужити довіру складного партнера, вивести його в точку, де йому доведеться робити поступку, то починаєш із лестощів. Із лестощів, умовлянь, розповідей про велич і обґрунтованість. Мовляв, ми все розуміємо. "Я вам не під запис кажу, – говорить Віткофф Путіну. – Я вашу позицію навіть поділяю. Але ж, розумієте, є реальність. Україні теж треба щось дати". Це дипломатичний прийом, який, у принципі, працює за двох умов.

Перша умова – сторона, з якою так поводяться, не веде війну на знищення. Тобто коли війна має обмежені цілі: захопити ділянку території, отримати доступ до ресурсу, домогтися певного внутрішньополітичного рішення, ухваленого ворогом під тиском, тоді є простір для маневру.

Але коли війна ведеться необмежена, а цілі війни тотальні – знищити, зламати, повернути, загарбати, – ці лестощі зрештою не працюють. Питання лише в тому, коли всі упруться у стіну й визнають у Вашингтоні, що це не працює.

Суміш особистих симпатій Трампа й бажання бачити в Путіні договороздатного партнера помножена на помилкову оцінку ситуації. На уявлення, що лестощі й конструктивне ставлення спонукатимуть Путіна до конструктивних дій. Коли йдеться про неескалацію – ту саму, сумнозвісну, від якої ми багато постраждали, – то, у принципі, неескалація є нормальною стратегією. Але її зазвичай вивчають у контексті миру, не розуміючи, що в умовах війни вона працює інакше.

Якщо ти продовжуєш дотримуватися політики неескалації, а твій опонент тебе ігнорує і продовжує ескалювати, як це робить Росія, тебе починають виставляти дурним. У підсумку ти програєш свою позицію, бо виникає надто багато запитань: чому ти дотримуєшся цієї політики, якщо вона не дає результату? Неескалація перетворюється на умиротворення агресора. Так із мудрого стратега легко перетворитися на лорда Чемберлена, який поїхав, віддав Гітлеру Чехословаччину, повернувся з Мюнхена й заявив, що тепер буде мир. Насправді ж це відкрило ворота до пекла у вигляді Другої світової війни.

Ми не побачимо від Трампа цілісної, всеосяжної політики тиску на Путіна. Я беру на себе ризик сказати – ніколи не побачимо. І Путін це розуміє. Саме тому його завдання – маневрувати так, щоб утримувати Трампа навіть від спорадичних, окремих ситуативних кроків, які ускладнюють Путіну життя. На цьому він і зосереджений. Він знає, що Трамп не дасть відмашки у стилі: "Тиснемо по повній програмі, на всіх фронтах". Цього не робив Байден і тим більше цього не зробить Трамп.

Так, ми бачитимемо окремі акції чи рішення Трампа, які викликатимуть у нас надію й оптимізм у контексті тиску на Путіна. Можуть бути додаткові санкції або додаткові постачання зброї Україні – зрештою, за гроші європейців, як Трамп це практикує. Це добре, але це не повинно створювати ілюзію, що ось зараз Трамп усе дотисне й перейде в режим системного придушення російського агресора.

Нам доведеться нести цей хрест і далі. Нам доведеться боротися, щоб просто вистояти й не зламатися.

Джерело: Дмитро Кулеба / YouTube

Опубліковано з особистого дозволу автора