Треба звикати, що росіян ненавидітимуть усіх гуртом – путіноїдів, лібералів, анархістів, сексистів і таксистів
Коли відома людина, лідер, так би мовити, громадської думки починає обурюватися "потоками ненависті з України", я бачу якийсь системний збій у головах активних і 100-відсоткових противників Путіна і розв'язаної ним війни, у головах абсолютних прибічників України у цій війні. Ця поза скривдженої дитини – "я за вас, я навіть постраждав – за неприйняття путінського режиму, я проти війни, я співчуваю, підтримую й усе розумію, а ви зі мною ось так..." – дуже поширений випадок несподіваного інфантилізму. Тупикове нерозуміння того, що такою і є колективна відповідальність, згодні ми з нею чи ні. Нас не запитають. І треба звикати до того, що після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Умані, Дніпра і багато чого ще, що неможливо перерахувати, нас ненавидітимуть усіх гуртом – путіноїдів, лібералів, анархістів, сексистів і таксистів.
Несправедливо? Звісно. Але війна завжди тягне за собою багатотонний шлейф несправедливостей, і з цим треба змиритися. Просто змиритися і знати, що розподіл на добрих і поганих росіян є лише в наших ліберальних мізках, які відчайдушно чинять спротив цій несправедливості (ну і, зрозуміло, особисті зв'язки з тими українцями, хто бачить у вас щось більше, ніж носія роспаспорта).
За межами умовного Садового кільця, а тим паче – Росії – цей розподіл не працює. Тим, хто активно підтримує Україну, – прикро. Але людям із мізками взагалі завжди важче...
Джерело: Ekaterina Barabash / Facebook