Страшно, якщо в це повірять суспільства світу

Майнільський інцидент і атака на резиденцію Путіна. За офіційними повідомленнями уряду СРСР, 26 листопада 1939 року фінська артилерія в районі Майніли випустила сім снарядів по позиціях 68-го стрілецького полку: четверо червоноармійців загинуло, ще дев'ять було поранено.

Цей інцидент (який фіни не створювали, і це було доказано) тодішній Кремль використав як привід для вторгнення у Фінляндію – розпочалася радянсько-фінська (Зимова) війна.

Такі постановки – це базовий патерн російської воєнно-політичної поведінки. Більшість фізичних дій починається саме із цього.

Вторгнення СРСР у Польщу в 1939-му (Польська держава перестала існувати, а треба було захистити українське й білоруське суспільства).

Вторгнення у країни Балтії в 1940-му "за проханням трудящих".

Введення військ в Угорщину в 1956-му (Кремль заявив про напади на комуністів і військових).

Вторгнення в Чехословаччину в 1968-му (знову "за проханням трудящих"), звинувачення в контрреволюції під головуванням НАТО.

Вторгнення в Афганістан у 1979-му – знову на прохання братського законного уряду Демократичної Республіки Афганістан.

Усюди маніпуляції та брехня.

Як і з атакою на резиденцію Путіна, яку розганяють всіма каналами і якою карлодикатор обдзвонює керівників інших країн.

Це класична інформаційна операція, виконана за гебешними лекалами: без належної верифікації, без доказів, із максимально емоційними наголосами, з негайним масштабуванням через дипломатичні, пропагандистські й інші канали.

Метою такої ІО можуть бути:

• намагання перекласти образ жертви на справжнього агресора (це потрібно Путіну, оскільки кейси про Бучу, Маріуполь, ракетний терор, крадіжки дітей тощо лунають у світі);
• тиск на зовнішніх акторів і союзників України через страх;
• легітимізація подальшого терору мирного населення України через удари по енергетиці й інфраструктурі під час настання холодів;
• внутрішня мобілізація російського суспільства й залякування;
• намагання перемістити предмет переговорів із відповідальності РФ на питання управління кризою (неконтрольована ескалація, ризики ядерної стабільності, потрібно терміново змінити спіраль насильства тощо). Він відводить від теми окупації, злочинів, відповідальності росіян;
• намагання вивести переговори з теми за мир на деескалацію з метою виграшу часу, представлення України як фактора нестабільності, у той час як Кремль прагне миру.

Атака на резиденцію Путіна – це не інцидент, не провокація, не теракт. Це класична інформаційна операція, на яку попалися деякі світові лідери держав (розвідувальні органи яких мають аналітичні спроможності в рази більші за своїх російських опонентів).

Путін готує формат, у якому відповідальність за злочини розмивається, а фокус переноситься з агресора на жертву.

Страшно, якщо в це повірять суспільства світу.

До речі, Путін – дійсно законна ціль. Воєнно-політичне керівництво завжди лежить у центрі мішені.

Джерело: Євген Сасько / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора