У Росії найбільші сировинні корпорації і банки де-факто належать особисто Путіну. Він може вивести з обігу будь-яку суму для своїх потреб, що і робить
Усі жителі Росії – "піддані правителя", які незалежно від соціального статусу мають йому служити, вважає російський соціолог і політолог Ігор Ейдман.
Соціальна піраміда російської деспотії.
У східних деспотіях уся земля (основний тодішній засіб виробництва) належала правителеві. У Росії найбільші сировинні корпорації і банки: "Газпром", "Роснефть", "Сургутнефтегаз", "Сюербанк", ВТБ – де-факто теж належать особисто президенту Путіну. Він призначає в ці компанії вищий менеджмент, за ним останнє слово в ухваленні стратегічних рішень. Він же фактично розпоряджається власністю і доходами цих корпорацій, може вивести з обороту для своїх потреб будь-яку суму, що періодично і робить через свої "гаманці" (типу відомого Ролдугіна).
Усі жителі країни – васали, піддані правителя. Незалежно від соціального статусу вони мають служити своєму сюзерену. Робітники качають нафту і газ, збагачуючи правителя і його слуг. Учителі зобов'язані виховувати нове покоління в дусі "патріотизму", тобто відданості президенту. Олігархи платять данину першій особі і його оточенню, виконують їхні делікатні доручення, наприклад, підкуповують іноземних політиків. Дисидентів, які не бажають служити режимові, витісняють із соціуму та маргіналізують.
На другому поверсі піраміди – ближнє коло правителя. Його можна назвати верхівкою опричнини. Кістяк – співробітники (зокрема "колишні") спецслужб. Вони особисто віддані першій особі, пов'язані з нею роками служби. Вони контролюють роботу уряду, представляють інтереси президента в бізнесі, зокрема в керівництві великих компаній, що обслуговують держзамовлення, "кришують" олігархат і кримінальний бізнес аж до контрабанди кокаїну. Серед них Сечін, Патрушев, Міллер, Шойгу, Ротенберги, Тимченко, Бортников тощо. У цій самій компанії у ролі путінської шістки – потішний прем'єр Медведєв.
На наступному поверсі – олігархи, прямо не пов'язані з чекістським колом, які в основному піднялися ще за Єльцина. Їх можна порівняти із земськими боярами часів Івана Грозного. Вони багатші, ніж багато опричників, але повністю залежні і платять їм данину. Гарант їхнього існування – президент. Хоча він періодично кидає на поталу бояр, які впали в немилість (від Березовського і Ходорковського до братів Магомедових), більшість із них перебувають під його особистим покровительством (Абрамович, Авен, Алікперов і далі за списком Forbes). Якби не ця "криша", опричники давно б захопили активи земських.
Далі – опричні дружини: спецслужби, судді, прокурори, керівництво поліції, армійські чини.
Нижче – статські чиновники, які, як і олігархи, перебувають у повній залежності від опричників і платять їм данину. Близьке опричне коло "кришує" губернаторів, мерів, міністрів і так далі. Коли чиновник втрачає це заступництво, опричники, як голодні пси, накидаються на нього, відбирають його активи, а самого садять у в'язницю.
На наступному поверсі – блазні, що розважають правителя і дурять його підданих. Це зірки естради, телебачення, усякі розкручені актори, журналісти, політологи і так далі. Більшість із них пов'язані з опричниками, зокрема в бізнесі.
Ще нижче – кваліфіковані раби розумової праці, креативний клас великих міст. Вони працюють на опричників і земських бояр, допомагаючи їм впарювати населенню товари, кредити, послуги, (дез)інформацію. Вони ж лікують керівну верхівку, вчать її дітей, проектують для неї будинки.
Поруч – дрібні держслужбовці на підхваті в опричних верховодів.
Потім ідуть цінні раби – працівники ресурсовидобувних галузей, які качають для господарів країни валютний дохід.
Нижче стоять звичайні раби – рядова інтелігенція (більшість лікарів, вчителів), робітники і селяни.
Ще нижче – жебраки, включно із більшістю пенсіонерів, інвалідів, безробітних. Влада подає їм на бідність гроші і ті періодично намагається забрати.
Джерело: Игорь Эйдман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора