1 липня настало, і для "ПриватБанку" прийшов час сплачувати рахунки
Після 1 липня до справи "ПриватБанку" повинні долучитися юристи, які зробили собі світову репутацію завдяки пошуку і поверненню активів, уважає інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Час вийшов. 1 липня настало. Не знайшлося барона Мюнхгаузена, який би подарував власникам "ПриватБанку" ще один день у червні. І прийшов час сплачувати борги. Загалом, ніхто не сумнівався ще наприкінці грудня, що колишні власники "ПриватБанку" хоч на міліметр просунуться в реалізації своїх обіцянок щодо реструктуризації боргу. Зрештою, якби вони готові були це зробити, то націоналізації вдалося б уникнути.
Але вони не хотіли. Нехай і клятвено обіцяли це в опублікованому нині листі, у якому самі просять націоналізувати банк, проти чого зараз активно виступають. Ми ж знаємо, що "борги сплачують тільки боягузи". І доля футбольного клубу "Дніпро" тому свідок. І тепер повинен настати другий етап.
Другий етап охоплює юридичне переслідування колишніх власників. Як із метою забрати активи на $500 млн особистих гарантій, які нині залишилися в банку, так і для компенсації всіх утрат українських платників податків. Ті самі горезвісні 3500 грн на людину. Процес цей буде складним і неприємним. Він уже охоплює переговори про реструктуризацію (ведуть ті самі Ротшильди) та розслідування фінансових шляхів грошей, які виходили з "ПриватБанку" і йшли в незвідані далі.
З огляду на те, як сильно до цього процесу залучений МВФ, а значить і Державний департамент США, а також той факт, що йшли долари, можна припустити, що всі все знають. Де і що лежить. І скільки лежить. Усе-таки від фінансової розвідки США не вислизає жодна транзакція в доларі. Як і будь-яка незаконна транзакція в доларі може вважатися злочином у США. З усіма наслідками.
Зараз у гру повинні вступити спеціально навчені юристи, які зробили собі ім'я у світі саме на пошуку та поверненні активів. У цьому разі активів майстрів епістолярного жанру – Коломойського і Боголюбова.
Що буде в підсумку? Одразу буде багато незрозумілих юридичних термінів та шуму. Що-що, а шуміти панове колишні акціонери "ПриватБанку" вміють. Так само як і вміють діставати потрібні рішення районного суду Мухосранська. Таких рішень буде багато. Для шуму. Можуть прийти під НБУ і вболівальники "Динамо". Пошуміти. І полякати відповідальних менеджерів.
А далі буде черговий тест для держави. Яка поки так і не завершила судової реформи, а значить ризикує дістати безліч рішень судів, довіра до яких буде мінімальною. І для держави Україна вкрай важливо довести, що вона може відстоювати державні інтереси хоча б у вітчизняних судах. І хотілося б, аби і в Лондонському суді теж. Тим паче, один із колишніх акціонерів "ПриватБанку" нещодавно програв кілька судів там на мільярд доларів. Гарний приклад. Він має стати заразливим. У світлі тих самих горезвісних 3500 грн на людину.
Що буде в підсумку? У найкращому випадку Україна зможе компенсувати частину втрат від націоналізації. Історія з "БТА Банком" із Казахстану, на націоналізацію якого держава витратила $10 млрд, а потім стягнула із власника $2 млрд, – найкращий приклад. Отже, українській державі вдасться отримати частину активів колишніх власників.
В Україні це можуть бути феросплавні заводи, "Укрнафта", мережі заправок і телеканал "1+1". У світі – гірськолижні курорти Австрії (Буковель уже можна вважати державним) та нерухомість у Британії. І важливо розуміти, що Україні не потрібні активи. Україні потрібні живі гроші. Немає нічого гарного в націоналізації. І немає нічого гіршого, ніж збільшення державної власності в країні, яка гостро потребує приватизації.
І в той момент, коли той чи інший актив олігархів перейде у власність держави (якщо перейде), платники податків не отримають компенсації. Це чиновники отримають у своє керування актив, на якому зможуть приватизувати прибуток і націоналізувати збитки. По-справжньому процес завершиться в той момент, коли активи приватизують і продадуть на відкритому прозорому конкурентному аукціоні.
Але це все питання не завтрашнього дня. Тому що це довга гра. І процес буде довгим.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора