Реалізація програми МВФ була неминучою. Але українська влада звикла відкладати складні рішення. І ось – істерика через зростання тарифів

Щоб зрозуміти, що думає українське суспільство, треба поїздити в таксі. І там ви поговорите з людиною, яка працює в чорну, одержує субсидію і дуже переживає стосовно того, що у його бабусі маленька пенсія.

Щоб зрозуміти поведінку української влади, треба піти в перукарню. І там раптом тобі відкриється істина. Адже твоя перукарка може розповісти тобі, що вона віддає перевагу відкладанню всього на останній момент, особливо неприємних речей. І на твій аргумент, що як же так, адже набагато простіше позбутися неприємностей відразу, вирішити проблеми і не відкладати їх на останній день, тобі скажуть, що так звикли. І не важливо, що в останній момент можуть виникнути форс-мажорні обставини, які ускладнять життя. Не важливо, що це зайві ризики.

Тобі просто скажуть, що це неважливо і "я подумаю про це завтра". Просто тому що "не хочу і буду робити це колись згодом". Зовсім не раціональна логіка. Але чомусь багато людей нею послуговується. І нехай уже послуговується моя перукарка, від цього може постраждати лише вона, коли в останній день місяця буде гарячково платити податки, навіть якщо відімкнули світло чи треба лікувати бабусю. Але коли такою логікою послуговується українська влада, менеджмент країни – страждають усі платники податків. І навіть таксисти, напевно.

Українська влада звикла відкладати складні рішення. Навіть якщо ці рішення потрібні. І навіть якщо від початку зрозуміло, що чим раніше ти це зробиш, то краще буде тобі самому. Реалізація програми МВФ, вимог цієї програми, була неминучою. Кожен, хто подивився б на грошовий потік держави, побачив би, що гроші закінчуються до Нового року. І це було зрозуміло ще рік тому. Відповідно, раціональна логіка говорить тобі, що співпраця з МВФ неминуча. І ця сама логіка говорить тобі про те, що краще зробити неприємні речі відразу. Причому неприємні з політичного погляду.

Можна скільки завгодно затягувати з ухваленням антикорупційного суду, але навіщо ж залишати собі зростання тарифів на останнє півріччя перед виборами. Навіть більше, рік тому можна було обійтися невеликим зростанням, зробити +10%, +15% і забути. А тепер усе набагато складніше. Раціональна логіка каже, що треба ухвалити рішення якомога швидше, пережити неприємний період і рухатися далі. Але ірраціональна поведінка затягує ухвалення рішення максимально.

Замість активних дій, українська влада вважає за краще сидіти на березі річки і чекати. Може, саме розсмокчеться. Хоча зрозуміло від самого початку, що не розсмокчеться. І хто знає, може, у них астрологи є, що таке радять? Чи бабці якісь катають яйця по столу і розповідають, що "чекай, синку, ачей мине саме"?

А що в підсумку? А в підсумку істерика щодо зростання тарифів, яка взагалі не потрібна владі перед виборами. Істерика, якої не було два роки тому, коли підвищили тарифи удвічі. Істерика, якої не було б рік тому, коли питання зростання тарифів було актуальним. Чому? Та тому що до виборів було далеко і популістам було б ліньки старатися. А тепер є стимул. І тепер істерика. І тепер кожен міський божевільний вважає своїм обов'язком приходити в ефіри і розповідати свою думку про ціноутворення на газ, МВФ і світ фінансів.

А в підсумку аврал із фінансами й уряд змушений їхати в роад-шоу і залучати гроші в той момент, коли погода на світових ринках зіпсувалася. Це ще не ідеальний шторм 2008 року, але вже й не сонячна погода, що панувала на ринках останніми роками. Україна знову прийшла на вечірку, коли сусіди вже викликають поліцію. І в підсумку ринкова прибутковість, ринкова ціна за залучення боргу уже істотно змінилася. І платити треба більше. Зокрема і за власний політичний ризик, адже до виборів залишилося зовсім небагато й інвестори включають до ціни розміщення ймовірність перемоги популістів, які, звичайно ж, використовують сповна можливість попіаритися на цій високій ставці залученого боргу, що, знову-таки підвищить ще на трохи ймовірність їхньої перемоги.

Це, звичайно, буде несправедливо. Але хто винен, що влада сама дозволила їм зробити це? Хто винен у тому, що дотягнули до останнього й залишили собі тільки ці дати для виходу на ринок. Не подумавши про те, що момент може виявитися невдалим. Не подумавши, що кон'юнктура мінлива. Не залишивши самим собі вибору. Не залишивши вибору Міністерству фінансів, залишивши того на поталу жадібному, розумному і жорстокому ринку.

І так відбувається постійно. І найцікавіше, що завжди призводить до проблем. Абсолютно завжди. Але люди й далі діють ірраціонально, створюючи проблеми і собі, і всім нам. Просто тому що "я подумаю про це завтра" завжди призводить до проблем, хоч у перукарів, хоч у чиновників. Просто іноді у перукаря в житті може пронести. Але ніколи не проносить у житті державного менеджменту. І щось підказує, що й поточна ситуація не стане уроком. І ми знову побачимо серіал із МВФ ближче до кінця року. І знову будемо журитися щодо ірраціональних вчинків.

Такий він, український дзен. І не питайте після цього, чому ми найбідніша країна в Європі. Або запитайте у таксиста і перукаря. Вони вам розкажуть...

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора