В Ердогана величезні проблеми в економіці й незабаром вибори. Для України Туреччина є вкрай ненадійним союзником, який може розвернутися на 180 градусів

Турки хочуть вивезти українське зерно із портів. Турки хочуть собі знижку 25%. Турки хочуть модерувати мирні переговори. Як багато Туреччини...

Турецький міністр зустрічається з Лавровим і повторює російські наративи про те, що санкції – це погано. Повторює російську пропаганду, що санкції на Росію посилюють світову продовольчу кризу. Це неприємно. Неприємно і не більше, адже не турки вводили санкції, а отже, їхня думка нікого не хвилює. Але неприємно.

Зате паралельно дивишся на графік турецької ліри, яка й далі летить у прірву, і стає приємніше.

І хто знає, чи пов'язані ці події?

Важливо розуміти одне. Коли Путін будує "русский мир" і намагається відновити імперію – це б'є по економіці. Коли Ердоган будує "тюркський мир" і намагається відновити імперію – це теж б'є по економіці.

По економіці Росії б'ють санкції Заходу, бо Путін вирішив, що він великий історик та воєначальник, і напав на Україну. Історик із нього так собі. Воєначальник ще гірший.

По економіці Туреччини б'є політика Ердогана, який не дає Центральному банку працювати незалежно, адже вирішив, що він великий макроекономіст. Макроекономіст із нього фіговенький. І ось уже в Туреччині інфляція 73% (у п'ять разів вища, ніж в Україні під час війни) і курс ліри летить у прірву.

Чому це відбувається? Тому що обидва імперці. І обидва будують імперії на чолі з імператором. А отже, немає стримувань та противаг. І в Путіна це вилазить у війну, і навіть незважаючи на те, що Центральним банком керує професіонал, економіка страждає. А в Ердогана вилазить в інфляцію, і навіть якщо війни він поки що веде локальні й не підпадає під масовані санкції, економіка страждає.

Причина завжди одна – відсутність демократії, відсутність контролю, відсутність дієвих інститутів. Саме тому так важливо зберігати демократію.

І це робить Туреччину вкрай ненадійним союзником, який може розвернутися будь-якої миті на 180 градусів. Так, зараз Путін та Ердоган зіштовхнулися у Сирії й Лівії, на Кавказі і в Азії, у Криму. Але це зіткнення однакових людей, вони борються за владу та вплив. І їх нічого не стримує. Ні думка народу, ні цінності.

І чи не захоче Ердоган зрадити Україну в той момент, коли йому буде зовсім важко, – невідомо. І так, ми можемо змиритися зі знижкою на зерно в розмірі 25%, тим паче якщо турки самі вивозитимуть зерно з наших портів. Але чи можемо ми довіряти такому союзнику? Чи можемо ми розраховувати на нього, знижуючи безпеку наших портів?

В Ердогана величезні проблеми в економіці. Туреччина може стати наступною доміношкою у черзі світової кризи. А ще в Ердогана незабаром вибори. І султан може на них програти. На що Ердоган готовий піти заради перемоги? Чи готовий він заради цієї перемоги здати Україну? Чи поки що він просто відчайдушно хоче перекрити дефіцит валюти в країні, заробляючи на українському зерні та російських олігархах?

З диктаторами ніколи не знаєш. Вони дуже дорого обходяться своїм громадянам і не є передбачуваними партнерами. Особливо якщо кожен із них будує свою імперію на піску з імперій минулого, які розсипалися, і думає, що ви належите йому. Проблема із цими диктаторами…

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора