Кожен сьогодні має право на біль, переживання, істерику. Але спрямуймо злість в один бік – у бік РФ і безумця Путіна

Люди, українці, націє. Я хочу звернутися до кожного, хто читає мене.

Лише кілька днів тому ми відчайдушно писали своїм родичам у Росії, не достукалися. Але один до одного ми достукатися здатні?! Упевнена, що так.

Є речі, які ми робимо в паніці, стресі, на емоціях. Є, щоправда, і люди, які неадекватні, вибачте, по життю, незалежно від обставин. Боягузи, мерзотники, моральні виродки. Але їх мало. Мій текст для всіх, хто не належить до цієї меншості.

Перше – "Помічники".

Ось це: терміново тримай (список зі 100 позицій ліків), я, коли що, скину гроші, але ти, коли що, телефонуй Лєні/Каті/Міші, вони там знають що куди кому…

Увага, друзі: "коли що" в Україні вже настало!

Ви або самостійно допомагаєте, або не заважаєте – третього варіанта більше немає. Тому що коли хапаєш цей список (один із десятків, до речі), виявляється, що Лєни/Каті/Міші або не існує, або список уже двічі хтось закупив, або ще якась невідома херня. Будь ласка, не робіть цього, не будьте помічниками в лапках, краще взагалі не будьте учасниками цих процесів – ви реально, по-справжньому заважаєте.

Друге – "Ті, хто виїжджає".

Друзі, я абсолютно точно не маю права засуджувати перелякану матір із порівняно мирного міста Дніпра або схожого, яка вивозить дітей із країни. Мірятися страхом чи тривогою безглуздо. Але я хочу сказати, що буде чесно, справедливо і, не знаю, людяно, чи що, якщо ви вибиратиметеся з України своїм ходом, а селитиметеся в рідних і друзів. Не займати місця в евакуаційних поїздах та наметах для біженців. У Дніпрі працюють магазини, аптеки, заправки й навіть кав'ярні. Вам не треба бігти від бомбардування у прямому розумінні слова "у чому є", схопивши тільки дитину в руки. Ви можете спокійно зібратися, вибудувати логістику, знайти житло. Будь ласка, не забирайте шанс у тих, хто реально залишився без дому, одягу, їжі, грошей.

Третє – "Ті, хто виїхав".

У мене багато знайомих харків'ян, які з дітьми виїхали з України до Польщі, Словаччини, Чехії. Те, що пишуть і розповідають вони про наших співвітчизників, змушує відчувати іспанський сором. В Іспанії, до речі, також.

– Ви що, даєте мені ношену куртку? Заберіть собі, не треба таких подачок.

– Я не збираюся жити на вокзалі, дайте мені окрему квартиру, я біженка!

– Говоріть зі мною російською, ви ж російську знаєте.

А ще пиятика, гулянки, хамство.

Я вчора писала велику статтю для польської газети Wyborcza, де в розповіді про обличчя війни мені довелося висловлюватися капслоком за таких українців. Тому що реально соромно. Будь ласка, зупиніться, нам ніхто нічого не винен, говоріть європейцям "спасибі" стільки разів, скільки зможете.

Четверте, і поки що, сподіваюся, останнє – "Ті, хто залишився".

Злісні настрої людей, які залишилися у своїх містах під бомбардуваннями, стали потихеньку проникати у стрічки ще кілька днів тому. Сьогодні можна побачити вже просочені відвертою ненавистю пости у стилі "ви втекли, ось сидіть там у своїх ситих місцях і не п...здіть, і не запитуйте, як ми тут, ми тут вас усіх переживемо".

Друзі, не треба!

Як психолог скажу, злитися сьогодні – це добре, ви не накопичуєте стрес, який потім переросте у хронічні хвороби. Зліться! Але на ворога, гаразд?!

Україна сьогодні як ніколи єдина, хай де б хто був. Кожен має право на емоції – біль, переживання, істерику, на бажання повернутися додому. Не треба позбавляти своїх такого права. Ніхто ніколи не знає, у чиїй душі болючіше, чорніше і наскільки високий поріг страху. Будь ласка, спрямуймо особисту агресію в один бік – у бік Російської Федерації та злочинного режиму безумця Путіна.

Ми всіх переможемо. Слава Україні, слава нашим воїнам, слава кожній гідній людині на землі, хто протистоїть сьогодні імперії зла. Вибачте за пафос, але це правда.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора