Ті, хто поїхав, і ті, хто залишився в Україні, мають спілкуватися з повагою. Тоді друзі опиняться не в чорних списках, а за одним столом, святкуючи Перемогу

Питання комунікацій, або Не бісіть Славка.

Як піарниця зі стажем дозволю собі пояснити, чому зараз багато своїх одне одного не розуміють, дратуються, зляться і навіть ненавидять.

По суті, все питання у формулюваннях. Найчастіше.

Ось людина, назвемо її Славко, залишилася в місті, яке бомбардують і обстрілюють. До того ж він залишився з усією сім'єю і навіть із маленькою дитиною. Славко дорослий, повноцінний, недурний мужик. Він залишається у місті свідомо, у нього є причини. І ось уже місяць Славку надходять десятки повідомлень від друзів і знайомих із гаслами: "Виїжджай! Вивези хоч сім'ю! У вас там п…здець, чому ти не виїжджаєш?!"

На 35-му такому повідомленні Славко починає буквально ненавидіти цих уже "колись" близьких людей, посилати нах…й, банити і блокувати.

Чому? Поясню з погляду комунікацій.

Що хочуть сказати знайомі Славка:

• ми дуже переживаємо;
• ми хочемо, щоб ти і твоя сім'я врятувалися;
• ми думаємо про тебе. Нам страшно за тебе.

Що читає Славко:

• ти ідіот, якщо ти там сидиш;
• тобі не шкода власної дитини;
• тебе там бомблять, ти взагалі в курсі?

Як це виправити? У здоровому повідомленні Славку мають бути слова про повагу та конкретну допомогу.

Приблизно так: "Я поважаю тебе і твоє рішення, хай яким воно є. Хочу, щоб ти знав, я завжди готовий тобі допомогти. У мене є друг, який зможе вивезти вас, якщо ти передумаєш".

Слова поваги та факти про реальну допомогу. Тільки це дасть Славку розуміння, що він не сам, що його цінують, за нього переживають. А не задрочують, вибачте.

Або нехай буде, умовно, дружина Славка – Олена, яка виїхала до Праги, заспокоїлася, влаштувала дітей до школи і надсилає вам фоточки празьких фонтанів.

Ви пишете їй: "Нахріна ти мені це надсилаєш, бл...дь, у підвал?!" А Олена щиро не розуміє, чому ви злитесь.

Що хоче сказати Олена: у мене все гаразд, я вибралася, порадій за мене, адже раніше так і було.

Що читаєте ви: мені вже начхати на війну, на смерті та руйнування і на тебе в підвалі теж.

Як це виправити?

Ви: "Я радий, що ти в безпеці, але поки що не готовий милуватися краєвидами Праги, архітектурою, квітами, устрицями та вином на твоєму столі – впевнений, що зрозумієш".

Олена: "Я знаю, що ти відчуваєш, залишаючись під обстрілами. Цими фото я хотіла підтримати тебе, показати, що мирне небо поряд. Вибач, якщо тебе це зараз ображає, я зрозумію".

Тобто схему комунікацій із близькими, хай у яких обставинах вони опинилися, має бути вибудовано за формулою: поважаю тебе і твоє рішення / розумію, що ти відчуваєш / можу допомогти так.

І тоді у друзів залишиться шанс опинитися за одним столом, святкуючи Перемогу, а не в чорних списках телефонних книг одне одного.

P.S. Якщо комусь цей текст зараз здається недоречним, то це нормально, я це розумію. Пробачте мені. Обіймаю.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора