Ця картина світу ніколи не була б схожа на кінематографічну, якби не автоматна черга на тлі

Гуляємо щойно з Гектором у гідропарку, там краса неймовірна – усі барви осені: від жовтогарячого до вогненно-бордового. Я збираю листя для своїх прикрас, доберман грається із цуценям лабрадора.

Маля дуже смішно тікає, падає, перекидається, а мій автобус його наздоганяє й акуратно штовхає носом. Хазяйка цуценяти, дівчисько років 17, так заразливо сміється. Каже: "Еріку, ну я ж тебе тільки вчора скупала!"

У неї із собою пакет із хлібом, щоб годувати диких качок.

І вся ця абсолютно звичайна картина світу (картинка навіть, епізод) ніколи не була б схожа на кінематографічну, якби не автоматна черга на її тлі.

Постійна, яка не замовкає ані на хвилину.

Десь недалеко збивають дрони.

Безпілотники, які несуть смерть просто зараз. У чийсь будинок, офіс, цех, на дитячий майданчик. У поштове відділення, в аптеку, на заправку.

Останнім часом російські безпілотники атакують Харків та область без жодного перепочинку. Уранці, удень і вночі. Повідомлення в Telegram-каналах сиплються одне за одним: "Shahed курсом на Чугуїв", "Молнія" на Липці", "Місто, в укриття, "Герань-2!"

Знаєте, збоку, якщо читати ці стрічки, виникне відчуття, що йдеться про килимові бомбардування 43-го.

Жахливо.

А життя однаково не зупиняється. От, на березі сидять рибалки. В одного дідуся у пластмасовому відерці плавають крихітні карасики.

– Ой, які маленькі рибки, – захоплюється дівчинка, хазяйка лабрадора.

– Коту віднесу, – з гордістю каже дід, – Сєвєр звати, підібрав його в березні 22-го, на Сєвєрній.

Мені іноді здається, що ми в цьому місті всі ніби родичі. Кожен має свій "березень 22-го", "червень 23-го", "лютий 24-го".

Харків'янина, до речі, легко впізнати за характерним жестом. Коли раптом чути незвичний звук, будь-яка людина дивиться на всі боки. А ми піднімаємо голову в небо.

Пам'ятаю, ще рік тому чіплялася до кожного військового із запитанням: "Коли закінчиться війна?" Ми всі так робили. А сьогодні вже ніхто не запитує. Навчилися жити наново.

Я збираю листя для прикрас, молода дівчина кидає хліб диким качкам, доберман смішно грається із цуценям лабрадора, абсолютно сивий дідусь ловить карасиків для свого кота.

Навколо неймовірно красива осінь. І автоматна черга.

Харків, жовтень 2025 року.

Джерело: Анна Гин / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора