У Харкові ночами прилітають авіабомби, не збудовано жодного реального укриття. Але в нових правилах утримання тварин написано "попереджувати гавкання собак із 22.00 до 8.00"

"А ну швидко наділа на нього намордник! – кричить мені мужик у покинутому парку. – Ти що, нового закону не читала?"

Ми підійшли до невеликого озера, щоб Гектор поплавав, спека – понад 35 °C. Окрім нас, у парку ще двоє рибалок куняють на сижах.

Узагалі мені дуже пощастило з доберманом – він спокійний, флегматичний і обожнює людей. Усіх, включно з алкашами, бігунами й велосипедистами.

Уранці ми часто заходимо на заправку купити каву. Гектор має свій моціон: підійти до кожного в залі й підставити вушко для гладження. Дівчатка-касирки вишиковуються в чергу – "наш Гекуша прийшов". І навіть Марина, яка одразу зізналася, що боїться собак, виглядає з усмішкою через стійку.

Великий собака – це завжди лакмус суспільства.

Пес вагою 50 кг може викликати побоювання і навіть страх, розумію. Але те, як люди бояться, – неймовірно красномовно характеризує кожну людину.

Світлі люди бояться зі словами: "Ой, який гарний, він не вкусить?", а мудаки кричать: "Чуєш ти, де намордник?". Я не перебільшую, це типові цитати. А ще мене часто обіцяють пристрелити "разом із псиною". Просто за факт нашого існування.

Я не скаржуся, я пояснюю, чому вважаю добермана "лакмусовим папірцем" для людей.

Але повернімося до "нового закону", про який кричав нам мужик у парку. Я відкрила сайт міськради й уважно перечитала все, разом із "пояснювальними записками й додатками".

Наші державні мужі у прифронтовому місті після початку нового наступу не полінувалися наструячити 40 сторінок нових "правил утримання тварин".

Чітко регламентували кількість собак або котів у домі, відповідно до квадратних метрів. Прописали розміри будок, довжину повідців і точний час, коли собаці можна гавкнути. Так і написали: "Попереджувати гавкання собак у період часу з 22.00 до 8.00".

Сука, і це в Харкові, де авіабомби прилітають мало не щоночі. У місті, де за два з лишком роки не збудовано жодного реального укриття.

Мені ще сподобався пункт про "заборону вирощувати собак та котів із метою отримання з них м'яса і шкіри". Ви серйозно?! Гекторе, тішся, ми не зжеремо тебе, міськрада заборонила.

Бляха, на нашій планеті хотілося б відкрити сайт міськради й прочитати, наприклад, рекомендації фахівців про те, що робити, коли собаки й коти дико бояться вибухів. Але в їхньому фантастичному, нафталіновому світі немає таких проблем. Вони мають лише скарги, аж 137 за минулий рік.

Тож тепер у Харкові із собакою не можна зайти до магазину, в аптеку, на заправку. Не можна відпустити побігати улюбленця ніде, навіть у покинутому парку.

А давайте я розповім вам іншу статистику. За той самий минулий рік собаки допомогли дістати з-під завалів понад 4 тис. українців (!).

Сотні років собака живе поряд із людиною. Він давно став членом сім'ї, другом, рятівником, шукачем, поводирем, сторожем, пастухом, терапевтом. І лише департамент міськради й далі оспівує класичний совковий міф про те, що це вкрай небезпечна тварина.

P.S. Якщо ви зараз плануєте занести руки над клавіатурою, щоб сперечатися, прошу вас на секунду затриматися й уявити цілком реальну ситуацію. У ваш будинок влучила російська ракета, ви лежите під бетонними плитами і звідти кричите рятувальникам: "А ну швидко наділи на своїх собак повідці й намордники".

Джерело: Анна Гин / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора