На саміті НАТО Україні потрібно відчинити не двері, а браму. Альтернативи антирашистській коаліції вже немає – жодні санкції й лендлізи проблеми не вирішать
"Часу залишилося мало!"
Відгриміли салюти Дня незалежності США, попереду – національне свято Франції. Ще одна святкова річниця, яка внесла велику зміну у шлях, котрим іде людство. Подія, яка є епохальною не тільки для однієї держави та її громадян, але для всього світу. За всієї великої, дедалі більшої кількості вільних держав, таких національних свят, які перетнули національні кордони, зовсім небагато. Набагато більше в історії, в політиці звершень тієї чи іншої держави, особливо великої й такої, що пройшла імперським шляхом, які залишилися в пам'яті людства скорботними, трагічними датами, а зовсім не святами незалежності і свободи.
Історія прагне 2023 року на короткій дистанції від 4-го до 14 липня розташувати найважливішу подію – саміт НАТО у Вільнюсі. Зрозуміло, далеко не перший, і більшість людства сподівається, що не останній! Однак саме він може стати історичним або зі знаком плюс, або повторити помилку аналогічного саміту в Бухаресті 2–4 квітня 2008 року. Саміту, який став важливою віхою для Албанії, Македонії, Хорватії і який вустами й руками деяких політиків великих країн став трагічним для Грузії та України. Саміту, який зробив трагічну помилку, відмовившись відчинити двері для Грузії та України.
На жаль, останнє слово залишилося за політиками й державами, які сліпо послухалися "сірість", котра любить залякувати, згадувати історичні паралелі, які він трактує винятково на свою користь, перекручувати історичні цінності і навіть сенс того, що відбувається. Народи Грузії й України заплатили за цю помилку, яка справді гірша за злочин, не лише втратою частини своїх суверенних загальноприйнятих і зафіксованих міжнародними договорами територій, але й річками крові своїх громадян. Та помилка привела Європу на межу, а можливо, вже й за межу чергової світової війни. Навіть більше – війни цивілізаційної, як регулярно черевомовить низькоросла "сірість".
За інформаційними даними, уже 21 держава вустами своїх політиків у тому чи іншому форматі усвідомила це й навіть виступила із заявою щодо необхідності щонайменше відчинити двері, хоча треба було б браму, для вступу України в НАТО. Політики цих країн розуміють відповідальність! Якщо цього не зробити, "сірість" укотре, як це було під час кровопролитної війни у Чечні, як це було під час війни 8 серпня 2008 року в Грузії, як це було на своїй і навіть на території держав – членів Альянсу, і далі робитиме замахи на життя політиків і борців за свободу, чинитиме масові вбивства. Таких фактів багато, упевнений, перераховувати їх, нагадувати немає потреби, необхідно просто жорстко вказати "сірості", що час її безкарності закінчився раз і назавжди.
Тим, хто бореться "за нашу і вашу свободу", безумовно, має бути місце в єдиному строю держав, які гарантують мир і протистоять війні. 21 – за, 10 варто, треба замислитися! Усім необхідно зрозуміти: у цьому випадку вузькі національні інтереси або тим паче історичні фобії мають відступити на задній план. Тільки вставши пліч-о-пліч і дозволивши тим, хто веде вже майже півтора року героїчну боротьбу не на життя, а на смерть, мати місце в єдиному строю! Потрібно створити, як у 40-х роках ХХ століття створили єдину антигітлерівську коаліцію, антипутінську, антирашистську коаліцію країн і народів! Тільки так можна перемогти у цій боротьбі. Альтернативи вже немає. Жодні санкції й лендлізи проблеми не вирішать. Якщо це не станеться, можливо, актуальним стане літературний крилатий вислів "зволікання дорівнює смерті"!
Останнє, звісно, лише за місцем і аж ніяк не за важливістю й не за змістом. Багато в чому помилка, нерішучість, потурання й залежність від "дружби" під час саміту 2008 року призвела не лише до війни проти Грузії, а й до того, на що зараз багато хто заплющує очі. За вказівкою "сірості" у грузинській в'язниці відбувається повільне, витончене умертвіння, яке дорівнює вбивству президента Саакашвілі. Того, хто попереджав у Бухаресті про насування загрози, разом із президентом Польщі Лехом Качинським, чия не тільки політична кар'єра, а й життя було трагічно, а можливо, і злочинно обірване саме на території тієї держави, яка постійно загрожує світу.
Показово, що найжорсткіше на таке свавілля реагують в Україні, чиїм не лише політиком, а й громадянином є Саакашвілі. Можливо, як і практично всі люди, він теж міг і робити і робив помилки, але він максимально намагався привести свою любу, хлібосольну та гостинну, гарну країну до єдиної родини європейських народів. Перетворити її на сучасну демократичну державу. Багато чого йому вдалося, багато чого завадили зробити. Зокрема ті, хто слухняно щодо "сірості" ніяк не хотів змиритися з очевидністю необхідності дивитися на нього знизу вгору.
Не хочеться думати, що йому призначено, як написав поет Євтушенко: "И убит я за то, что, не в пример лицемерам, чубом слишком задорным выделялся на сером!"
Думаю, сподіваюся, упевнений, під час саміту мають знайтися не лише гарні слова, а й потрібні, дуже потрібні, необхідні дії для порятунку людини і світу.
Джерело: "ГОРДОН"