Щоб уникнути нормандської пастки, Зеленському треба замінити кулуарну дипломатію на публічну. Стадіон – так стадіон

Нормандська пастка. Як її уникнути?

Росія поставила перед Україною нову, уже третю, вимогу (крім письмової згоди на "формулу Штайнмаєра" і розведення військ) – як передумову для проведення зустрічі в нормандському форматі. Тепер Росія вимагає від України ще й попереднього узгодження підсумкового документа.

Це – приниження. І це – пастка для України.

Приниження – тому що агресор, який приніс нам горе і смерть, який захопив наших людей і наші території, який брутально порушив міжнародне право і вчинив злочин, замість покаяння і відповідальності за скоєне ще й дозволяє собі висувати якісь вимоги. Приниження тим огидніше, що Німеччина, Франція та інші західні держави покірно всі ті вимоги агресора сприймають. Ще й тиснуть на Україну, аби швидше їх виконувала.

Пастка – тому що за такої егоїстично-імпотентної позиції західних партнерів ніякого нового мирного плану, крім знову капітулянтського "Мінська – 3", агресор не запропонує і не узгодить.

Що я порадив би робити Зеленському? Три позиції.

Перше – припинити публічними заявами і, тим більше, практичними діями прискорювати проведення нормандського саміту. Безрезультатний саміт лише для телевізійного сюжету – Україні не потрібен. А саміт за нинішніх несприятливих умов, коли нас з усіх боків намагаються затиснути й дотиснути, – тим більше не потрібен.

Друге – публічно й категорично заявити, щоб почули і Путін, і Меркель із Макроном, і Трамп: Україна виконає, зціпивши зуби, дві дотепер узгоджені вимоги, але жодної нової – третьої, четвертої чи п'ятої – вимоги Кремля більше не сприйме і виконувати не буде. Щоб усім було ясно: якщо нормандська зустріч відкладається чи зривається, то це виключно з вини Росії – тож і тиснуть нехай на Росію, щоб нових вимог-хотєлок не висувала.

Третє – якщо попередній крок не дасть результату, тоді запропонований Путіним – Меркель – Макроном нам на узгодження проєкт підсумкового документа Зеленський має обов'язково одразу оприлюднити для широкого обговорення в суспільстві й у парламенті. Щоб потім не було ні "Мінська – 3", ні інших подібних "зрад"/капітуляцій.

Підсумок. Приниження й пастки ще можна уникнути. Для цього кулуарну/закриту дипломатію, у якій Україна дотепер частіше програвала, Зеленському треба замінити на дипломатію відкриту/публічну. Стадіон – так стадіон, публічність – так публічність. Публічність підготовки саміту змусить західних партнерів поводитися більш стримано, виважено й менш цинічно. Публічне обговорення документа в нашій країні дасть змогу і самому Зеленському твердо відчути прийнятні для українців "червоні лінії", а саме – на які позиції він може в Парижі погоджуватися, а на які – категорично ні й чому саме.

Тоді й лише тоді саміт має сенс і зможе завершитися не приниженням і пасткою, а стійким миром і успіхом. Якщо для досягнення цієї мети саміт доведеться відкласти, перенести на місяць, квартал чи на рік – не проблема. Головне – результат.

P.S. Нагадування для порохоботів, які полізли знову пачками: капітулянтські Мінські угоди були підписані у 2014–2015 роках і ким? Вірно, олігархом-мародером.

Джерело: Анатолій Гриценко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора