Проблема не лише у прокуратурі. Чого не врахувала Єврокомісія у своїх рекомендаціях

Проблема не лише у прокуратурі. Чого не врахувала Єврокомісія у своїх рекомендаціях. Як людина, що багато років пропрацювала в системі прокуратури, я бачив, як кожна нова "реформа" змінювала таблички на дверях, але майже не змінювала логіку роботи. Тож вважаю за потрібне висловити ще одну думку із цього приводу.

Адже проблема дійсно є, вона справді болить. І саме тому зміни у прокуратурі стали одним із фокусів звіту Єврокомісії.

Вимоги й рекомендації Європейської комісії, безумовно, є обґрунтованими й необхідними для євроінтеграційного руху України. Водночас формальне виконання Україною окремих рекомендацій без цілісного інституційного бачення навряд чи дасть очікуваний результат.

Рекомендації – радше дороговказ, а не готова модель.

Тому відповідальність за розробку й упровадження ефективної, узгодженої інституційної архітектури лежить на самій Українській державі.

Дискусія є значно ширшою за питання окремої інституції, вона стосується ефективності всієї системи забезпечення правопорядку і правосуддя.

Натомість нині йдеться не стільки про "надмірну владу прокуратури", скільки про розпад керованості системи загалом. Саме в цьому полягає ключова проблема.

За відсутності спільної логіки, узгоджених ролей і зрозумілої відповідальності жодна інституція не може бути ефективною, незалежно від обсягу її повноважень.

Варто також пам'ятати, що з 1996 року, з моменту ухвалення Конституції України, прокуратура перебуває у стані перманентного реформування. За цей час було здійснено кілька хвиль змін: функцій, статусу, процедур добору і так далі...

Проте жодна із цих реформ, на жаль, не привела до реальних інституційних зрушень, до того самого "перелому", який був необхідний для вибудови стійкої та передбачуваної моделі роботи.

Зміни у прокуратурі справді є необхідними. Але імітація реформ небезпечніша за їхню відсутність.

Вона створює відчуття руху, коли система насправді стоїть на місці, і при цьому знімає політичну відповідальність за результат.

І ті ж конкурсні відбори в цій логіці – лише один з інструментів, а не універсальне рішення.

Абсолютизація конкурсів є типовим підходом наших партнерів, і зрозуміло, чому так відбувається. Але важливо усвідомлювати, що самі по собі конкурси не гарантують ані незалежності, ані ефективності й точно не можуть замінити продуманий інституційний дизайн.

Те саме і з прокурорським самоврядуванням, про яке я теж можу говорити із власного досвіду. На ділі воно фактично не дало результатів, бо так і не привело до реального перерозподілу "влади".

Самоврядування стало зручною ширмою, за якою ховалася стара система. 

Саме тому зараз принципово важливо, аби фокус реформи нарешті був спрямований не на окремі прізвища чи персональні рішення, а на інституційну спроможність.

Такий підхід дозволяє говорити не про персональну відповідальність у вузькому сенсі, а про здатність системи працювати передбачувано, узгоджено й ефективно. І мати дієві запобіжники від політичного чи персонального впливу.

Значно конструктивнішим у цьому контексті є діалог про функціональну роль прокуратури. Я неодноразово говорив, що серед її ключових завдань має бути координація.

Натомість сьогодні кожен орган фактично живе власним життям: працює за окремим планом, формує власну інформаційну політику й діє поза спільною рамкою державної кримінальної стратегії. За таких умов говорити про цілісність і дієвість системи надзвичайно складно.

Зміни прокуратури без реальних трансформацій у судовій системі, без дієвої відповідальності слідчих органів і без чіткої моделі кримінальної політики перетворюються на перекладання відповідальності на одну інституцію.

Це не вирішення проблеми, а її маскування.

Найнебезпечніше, що можна зробити в цій ситуації, – зосередитися на точкових рішеннях і створити ілюзію змін, так і не зробивши прокуратуру центром реальної координації органів правопорядку.

В умовах війни та постійних корупційних ризиків держава потребує не символічних кроків, а системних рішень.

Ізольована реформа прокуратури не здатна змінити систему.

Адже прокуратура не може бути "островом порядку" в океані хаотичних, неузгоджених інституцій і рішень.

Без спільної логіки відповідальності вся система кримінальної юстиції залишатиметься вразливою, незалежно від кількості формально проголошених реформ.

Джерело: "Європейська правда"