Щоб довести в суді злочини росіян у Бучі, в українському законодавстві потрібно чітко прописати процедуру застосування цифрових даних

У сучасному світі практично все має свій цифровий слід, знищити який практично неможливо. Тож цифрова криміналістика суттєво доповнює традиційні методи розслідування. На жаль, багато прикладів надає саме український досвід.

Власне цифрова криміналістика (digital forensics) з'явилася в середині 1970-х років як один із напрямів комп'ютерної криміналістики. Вона спрямована на збір та архівацію матеріалів, які одного дня можуть опинитися в суді в якості доказу злочинів. Ця галузь розвивалася протягом 1990-х років, а на початку XXI століття стала поширеним механізмом розслідувань. Уже у 2005 році в судах США відсоток письмових доказів у формі електронних листів доходив до 70. Цифрова криміналістика включає пошук за ключовими словами, аналіз електронних пристроїв і навіть аналіз ігрових систем, оскільки там теж може знаходитися важлива для справи інформація.

Інструменти цифрової криміналістики широко застосовувалися для виявлення баз терористичних угруповань за допомогою супутникових знімків та геолокаційних міток, як це було у випадку з ліквідацією ватажка "Аль-Каїди" Усамою бен Ладеном.

Важливою подією стала діяльність міжнародної некомерційної організації WikiLeaks, що публікувала секретну інформацію, котру отримувала внаслідок витоків інформації. Однією з резонансних акцій організації було оприлюднення 779 секретних матеріалів, що стосуються в'язнів табору для затриманих у Гуантанамо.

Помітну роль у розвитку цифрової криміналістики відіграли журналісти-розслідувачі Bellingcat. Засновник Bellingcat Еліот Гіґґінс почав цікавитися темою цифрової криміналістики з дослідження відеоматеріалів війни в Сирії та встановив застосування сирійською владою забороненої зброї. У 2014 році сталася авіакатастрофа з пасажирським Boeing-777 MH17, який було збито в Донецькій області. Розслідувачі, проаналізувавши телефонні розмови та відео, встановили причетність ЗРК "Бук" і російських збройних сил до катастрофи.

Зараз центральне місце у цифровій криміналістиці зайняв штучний інтелект. У Китаї, наприклад, до всіх вуличних камер було під'єднано штучний інтелект із розпізнавання облич та пошуку їх у всіх відомих базах. В Україні наразі близько 400 слідчих використовують додаток із розпізнавання облич Clearview AI для ідентифікації потенційних злочинців і загиблих.

Не всі одразу всерйоз сприйняли ідею щодо отримання доказів із відкритих джерел. Скептики наголошували на тому, що цифрові дані часто важко верифікувати і вони можуть бути сфальшовані. Однак у країнах, де цифрова криміналістика давно стала невід'ємним атрибутом розслідування, верифікація даних зазвичай прописана в законодавстві.

Існує документ, у якому фіналізовано вимоги до збору та використання інформації з відкритих джерел. Це протокол Берклі. Його розробкою протягом трьох років займалися Центр прав людини університету Берклі та офіс верховного комісара ООН із прав людини. Основні положення протоколу, такі як процедура збору та зберігання доказів, лягли в основу сучасного процесу пошуку цифрових доказів із відкритих джерел. Зараз ця процедура використовується українськими неурядовими громадськими організаціями та журналістами в розслідуванні злочинів, вчинених російськими військовослужбовцями та високопосадовцями на території України.

У прокуратурі АР Крим, яка після окупації базувалася в Києві, ми намагалися запровадити систему збору цифрових доказів. Оскільки не було доступу безпосередньо до території Криму, почали співпрацювати із журналістами-розслідувачами. Зокрема, із Центром журналістських розслідувань та [його головною редакторкою, журналісткою] Валентиною Самар. Докази, зібрані розслідувачами, почали використовуватися для відкриття кримінальних проваджень і з метою доведення в судах вини конкретних підозрюваних.

У ситуації повномасштабної агресії інструменти цифрової криміналістики значно сприяють невідворотності покарання. Наприклад, якщо переводити ситуацію на сьогодення, не можна не згадати події в місті Буча Київської області, що тривали із 27 лютого до 31 березня 2022 року. Українські Збройні сили, звільнивши місто, знайшли велику кількість тіл цивільних громадян, що лежали просто на дорогах.

Після оприлюднення кадрів із цими тілами російська влада почала просувати ідею, що це постанова й тіла були підкинуті після звільнення міста. Проте супутникові знімки допомогли довести, що тіла з'явилися саме під час російської окупації. У цьому контексті не можна також забувати про масові поховання людей. Оскільки вони здебільшого знаходяться на тимчасово окупованих територіях і до них немає доступу, цифрова криміналістика, а саме аналіз та порівняння супутникових знімків може суттєво допомогти у встановленні винних. Так сталося й із масовим похованням біля церкви Святого Андрія в Бучі, що було зафіксовано на супутникових знімках Maxar.

Проте постає питання, чи будуть цифрові докази допущені як докази в судових провадженнях в Україні. У країнах Європи, Америці та, зокрема, у Міжнародному кримінальному суді вже існує практика залучення цифрових доказів до справ. Ці норми регулюються місцевим законодавством і здебільшого опираються на протокол Берклі та принципи SWGDE по роботі із цифровими доказами. На жаль, питання цифрових доказів та їх допустимості залишаються відкритими в контексті українського законодавства, тому процедура їх збору, верифікації, зберігання та застосування має бути чітко прописана в національних законодавчих актах.

Джерело: НВ