Інцидент з іранськими безпілотниками, які атакували Азербайджан, – не випадковість G

Фото: з особистого архіву

Інцидент з іранськими безпілотниками, які атакували територію Нахчиванської Автономної Республіки, не можна розглядати як випадковість, технічну помилку або локальний епізод, позбавлений ширшого політичного контексту.

Те, що сталося 5 березня, є тривожним і вкрай небезпечним сигналом для всього регіону – як Південного Кавказу, так і Близького Сходу. І цей сигнал укотре демонструє, що керівний в Ірані мулократичний режим залишається джерелом нестабільності й загрози для своїх сусідів.

Нагадаю, що, за інформацією міністерства закордонних справ Азербайджану, безпілотні літальні апарати, запущені з території Ірану, атакували об'єкти на території Автономної Республіки Нахчиван. Один із дронів упав на будівлю терміналу Нахчиванського міжнародного аеропорту, інший – поряд зі школою в селі Шекерабад. Унаслідок атаки поранення дістало двоє мирних жителів, а будівлю аеропорту було пошкоджено.

Навіть сухий виклад цих фактів свідчить: ідеться не просто про неприємний інцидент, а про подію, яка містить у собі серйозні ризики для регіональної безпеки. Азербайджану, по суті, пощастило, що наслідки атаки не виявилися куди трагічнішими. Удар по аеропорту й падіння безпілотника поруч зі школою могли призвести до загибелі десятків людей.

Азербайджан вимагає від Тегерана в найкоротші строки надати пояснення щодо цього інциденту і вжити заходів для запобігання схожим випадкам у майбутньому.

Перед нами черговий доказ того, що мулократичний режим в Ірані є загрозою для дуже великої кількості держав. В Україні це зрозуміли давно – після того, як Тегеран став одним з основних постачальників ударних безпілотників Shahed для Росії, які активно використовують для атак на українські міста й цивільну інфраструктуру.

В Азербайджані також чудово розуміють сутність нинішнього іранського режиму. Протягом десятиліть Тегеран демонстрував відверто недружню позицію щодо Баку. Іранська влада була відкрито проти відновлення Азербайджаном своєї територіальної цілісності.

Ба більше, іранські компанії брали участь у незаконній економічній діяльності на окупованих азербайджанських територіях у період, коли ці землі були під контролем Вірменії. Ідеться про видобування природних ресурсів та інші економічні проєкти, які здійснювали без згоди законної влади Азербайджану.

Під час 44-денної війни 2020 року також неодноразово лунали звинувачення на адресу Ірану через використання його території для транзиту озброєнь, які прямували до Вірменії. Усе це формувало стійку недовіру між Баку й Тегераном.

Причини такої політики багато в чому лежать усередині самого Ірану. Керівництво країни завжди зі сторожкістю ставилося до перспективи посилення Азербайджану.

Річ у тім, що на території Ірану живе величезна азербайджанська громада, за різними оцінками – від 30 млн до 35 млн людей. Ці люди, попри свою чисельність й історичну роль, досі стикаються із серйозними обмеженнями в культурних і мовних правах. Зокрема, азербайджанці в Ірані не мають повноцінної можливості здобувати освіту рідною мовою, а питання культурної автономії регулярно стають предметом напруги між суспільством і центральною владою.

Мулократичний режим чудово розуміє, що сильний і успішний Азербайджан може стати чинником зростання національної самосвідомості серед мільйонів азербайджанців, які проживають на території Ісламської Республіки. Саме тому Тегеран часто сприймає успіхи Азербайджану не як чинник регіональної стабільності, а як потенційний виклик власному внутрішньому балансу.

Сьогодні, на тлі політичних і соціально-економічних проблем усередині Ірану, які посилюються, дедалі частіше лунають прогнози про ймовірні серйозні трансформації в цій країні. Економічна криза, міжнародні санкції, протестні настрої та внутрішні розбіжності створюють ситуацію, коли стійкість нинішньої політичної системи вже не здається безумовною.

Саме тому те, що відбулося в Нахчивані, треба розглядати не тільки як тривожний інцидент, але і як іще одне нагадування про те, що історія Південного Кавказу далека від свого остаточного завершення.

Джерело: "ГОРДОН"