Здається, лютий почався 18.02.2014 і триває донині

Лютий – найважчий місяць. Здається, він почався 18.02.2014 і триває донині. Я до хвилини памʼятаю той день. Як ми повз "Беркут" заносили поранених у парламентський медпункт. А потім побігли з дівчатами в табір Антимайдану в Маріїнський і благали пʼяний натовп пропустити туди "швидкі" й вивезти поранених. А коли вдалося домовитися, то поїхала в супроводі в першій машині й уже два дні не виходила із 17-ї лікарні, аби не дати міліції викрасти майданівців і відвести їх у СІЗО. Перша усвідомлена смерть – Саші Плеханова, сльози його тата.

Тоді здавалося, що це агонія режиму Януковича, ми ще не знали, що так жорстоко починалася російська війна, бо тільки Москва могла спонукати своїх проксі стріляти по мирному протесту й убивати людей у центрі європейської столиці. Я робила фото й короткі повідомлення, фіксуючи жахіття навколо. Регіонали погрожували арештами, але, якщо чесно, ще ніколи в житті мені не було так байдуже на їхні погрози. Наш із дівчатами Майдан у той день був у Маріїнці, звідки вдалося евакуювати десятки людей. І, можливо, це найголовніше, що я зробила у своєму житті. Світла памʼять усім, хто вірив у європейську Україну й загинув за неї.

Нижче – мої хроніки.

Джерело: Iryna Gerashchenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора