Ми маємо розробити власну надійну стратегію побудови та перманентного забезпечення національної стійкості України

У наш турбулентний час мало яка дійсно глибока дискусія, присвячена питанням міжнародної, а особливо національної безпеки, обходиться без згадки про національну стійкість (national resilience) тієї чи іншої країни. Втім, здається, ще мало хто дійсно розуміє, про що саме йдеться і яка саме національна стійкість сьогодні є важливою.

У цьому контексті, мабуть, слід зазначити, що аналіз історичного розвитку різних народів і націй дозволяє визначити термін "національна стійкість" як спроможність державних інституцій, неурядового сектору і суспільства загалом належним чином протистояти очікуваним і неочікуваним зовнішнім впливам та втручанням деструктивного характеру і бути спроможними успішно долати будь-які внутрішні кризи.

Тим часом сьогодні ми на власні очі бачимо, що пандемія COVID-19 не лише спричинила у світі справжню інформаційну війну із потужними піар-компаніями, інформпровокаціями, взаємними звинуваченнями і рішучими спростуваннями, але й виявила національну вразливість і певну внутрішню слабкість навіть найбільш розвинутих і потужних світових держав.

Водночас наразі з одного боку спостерігається посилення міжнародного співробітництва у сфері біологічних досліджень, біобезпеки, епідеміологічного контролю, медицини, збереження довкілля тощо. А з іншого – багато хто у світі здійснює ґрунтовну переоцінку своїх торговельно-економічних зв'язків та інвестиційних моделей і починає активно стимулювати перенесення національними компаніями своїх виробничих потужностей на свою територію. І першими це вже розпочали робити Сполучені Штати.

Сьогодні фактично для кожної країни більш ніж актуальним стає питання національного самозахисту від теперішніх і майбутніх викликів, перегляд раніше незмінних орієнтирів, розробка нових критеріїв успішності в умовах, що швидко змінюються.

Тож якими можуть бути ці критерії?

Одним з індикаторів вразливості/невразливості держав може бути Fragile States Index, який оцінює ступінь ефективності діяльності державних інституцій за 12 політичними, економічними, соціальними та іншими показниками. Зокрема, оцінюють сектор безпеки, стан державних інституцій і суспільства, самодостатність і успішність розвитку економіки, рівень бідності в країні, якість людського капіталу, рівень внутрішньої легітимності влади і роботи державної служби, захист прав і свобод людини, стан системи охорони здоров'я, екології і демографії, а також рівень зовнішніх впливів.

За цих обставин вище місце у рейтингу в даному випадку означає нижчий ступінь стабільності. А у загальному плані можна також зазначити, що Fragile States Index оцінює спроможність тієї чи іншої держави забезпечити вирішення питань, які найбільше турбують її громадян, особливо у кризові часи.

Отже, найбільш уразливими, відповідно до Fragile States Index 2020 року, є такі нестабільні країни, як Ємен, Сомалі, Південний Судан, Сирія, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка, Чад, Судан, Афганістан. А найбільш стійкими – Фінляндія, Норвегія, Швейцарія, Данія, Ісландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада – тобто демократичні держави зі значним прошарком середнього класу, ефективною економікою та розвинутою соціальною сферою. Показово, що до тридцятки найстабільніших увійшли практично всі країни –члени Європейського союзу. До речі, США у даному рейтингу йдуть за Великобританією на 149-му місці і, зокрема, поступаються за шкалою стабільності таким країнам, як Бельгія, Південна Корея або Мальта. Росія з усією своєю ядерною зброєю знаходиться на 76-му місці, дещо вище Бразилії, але поступається Марокко, Азербайджану і навіть Беніну.

Вочевидь, саме так було оцінено якість роботи російської влади. Тим часом Україна, навіть попри неоголошену війну з Росією, яка триває вже восьмий рік, спромоглася випередити країну-агресора аж на 15 позицій і опинитися на 92-му місці.

І хоча Fragile States Index, як і кожен рейтинг, звісно, має свої вади, виглядає так, що у сучасному світі державні інституції мають щоденно доводити свою дієздатність, аби користуватися широкою підтримкою громадянського суспільства і довірою приватного сектору. Лише тоді держава може вважатися такою, що має належний ресурс стабільності.

Безумовно, цей індикатор є досить показовим навіть у наші вкрай швидкоплинні часи. Не випадково ми на власні очі бачимо, як легко слабкі країни стають здобиччю більш потужних і агресивних сусідів або дезінтегруються та впадають у стан перманентної кризи.

У сьогоднішньому жорсткому світі вистачає подібних прикладів, зокрема, ми вже бачимо, що відбувається у раніше успішному Лівані або стабільно-нестабільному Афганістані. А у завтрашньому – кількість подібних прикладів вочевидь ще збільшиться, як і збільшиться кількість загроз, пов'язаних із наслідками зростання глобальної нерівності, масової міграції з півдня на північ, нестачі продовольства, питної води та інших ресурсів, змін клімату, масової втрати робочих місць тощо.

Тож ми в Україні, яка невдовзі відзначатиме 30-річчя своєї незалежності, маємо нарешті всерйоз задуматися над майбутнім нашої держави і розробити власну, багато індикативну і надійну стратегію побудови та перманентного забезпечення національної стійкості.

Джерело: "Українська правда"