Відсутність єдиної системи контролю енергоресурсів і платежів веде до безкарності й корупції

Тези до плану і стратегії відновлення України – ЄДСМ.

"Коли немає справедливості, то що таке царства, як не великі грабіжники?"

(Августин Аврелій, християнський теолог і церковний діяч).

Першим кроком для подолання зовнішньополітичної, економічної, енергетичної і фінансової залежності України, боротьби із корупцією і стимулювання зростання середнього класу, як соціальної основи для демократії, має стати введення в Україні "Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання і оплати за паливно-енергетичні ресурси та житлово-комунальні послуги" (ЄДСМ).

Факт того, що за роки незалежності України жоден із її урядів не спромігся запровадити таку систему, свідчить про підміну справжнього патріотизму вузькопартійним егоїзмом з боку політичних сил, які їх формували, а також про нефаховість – у кращому випадку – і тотальну корумпованість – у гіршому – їхніх політичних лідерів.

Як наслідок, Україна до цього часу не визначилась, яка модель економіки відповідає її національним інтересам, а її уряди не мали стратегії відновлення економіки і зміцнення соціальної основи демократії. Перш за все, за рахунок подолання бідності і збільшення в Україні числа середнього класу.

Відсутність урядових програм і стратегій підтримки малого і середнього бізнесу, а також підвищення до європейських стандартів заробітної плати вчителів, лікарів, військовослужбовців, творчої і наукової інтелігенції, державних службовців і високопрофесійних працівників реального сектору економіки та промисловості є свідченням відсутності в урядів ідеології і планів щодо розбудови демократії в Україні.

Індикатором цього ще з перших років незалежності мала б стати державна стратегія і відповідні програми розвитку житлово-комунального господарства й контролю над тарифами за житлово-комунальними послуги (ЖКП).Останні, як відомо, мали б бути прив'язані до реальних доходів населення.

Нагадаю, що на Заході наявність власного житла, не обтяженого боргами і банківськими кредитами, є вагомим критерієм належності до середнього класу. В Україні ще у 1992 році було прийнято закон "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно цього законом було безкоштовно приватизовано майже 98% державного і комунального житлового фонду. Це зробило Україну країною з одним із найвищих у світі рівнів приватизації житла.

Незважаючи на різну якість житла і його фізичну зношеність, це створило сприятливі умови для формування, передусім у містах, середнього класу навіть за стандартами Західної Європи. Надалі необхідно було вибудувати архітектуру правової держави, що відповідала б стандартам європейських демократій. Із верховенством права та національно орієнтованими моделями економіки, армії, дипломатії та інформаційної політики.

Тобто усього того, що безпосередньо впливає на якість і стандарти життя громадян, їхню безпеку, обороноспроможність держави та її міжнародний авторитет. Саме від цього, у свою чергу, залежать вартість і капіталізація активів громадян і країни, ринкова вартість нерухомості, землі й національних багатств.

Багаті природні ресурси України і рівень розвитку її науково-промислової бази давали можливості для гнучкого регулювання доходів населення з мінімізацією тієї частки, яка мала витрачатися на ЖКП. За умови відсутності корупції в органах управління цього цілком вистачало б для поступового наближення доходів – до найвищих, а виплат за ЖКП – до найнижчих стандартів у Європі.

Політичні еліти України до сьогодні не впоралися із цим завданням. Попри те, що де-юре, за Конституцією, земля, її надра і корисні копалини належать виключно народові України. Де-факто – вони до цього часу використовувалися і до сих пір використовуються виключно в інтересах приватного бізнесу, наближеного та пов'язаного із владою.

Відсутність ЄДСМ створює сприятливе правове поле для безкарності. Що є підґрунтям для політичної корупції і появи в Україні повноцінних олігархів. А також для побудови олігархічно-кланової в центрі і феодально-кланової на місцях системи псевдодемократичного управління.

Протягом 1991–2000 років держава ще покривала частину витрат на ЖКП і більшість українців сплачувало за них 2–5% від загальних доходів. Проте самі доходи майже перестали зростати і послідовно наближалися до найнижчих у Європі. Після піку рівня економічного зростання в Україні 2004 року (12,1 %), найвищого на той рік у Європі, він має стійку тенденцію до найнижчого показника. Замість індустріально-інноваційного і високотехнологічного розвитку економіки була обрана модель сировинного придатку більш розвинутих економік світу. При якій відбуваються майже демпінгові розкрадання національних багатств України.

Сьогодні у країнах ЄС зарплати у 5–10 разів більші, ніж в Україні. Але, за ЖКП українці сплачують 30–50% від своїх доходів, тоді як громадяни в ЄС 15–20%.

Статистика дає наступну тенденцію змін у частині від загальних доходів населення, яку сплачували в Україні із 1991 року за ЖКП:

• 1991–1994 роки (президент Леонід Кравчук) – 2–5%;
• 1996–2000 роки (президент Леонід Кучма) – 5–10%;
• 2001–2010 роки (президенти Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович) – 10–15%;
• 2011–2014 роки (президент Віктор Янукович) – 15–20%;
• 2015–2025 роки (президенти Петро Порошенко, Володимир Зеленський) – 30–50%.

Однією з головних причин існування системної і гігантської за масштабами корупції в енергетичному секторі економіки України є відсутність до цього часу Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання і оплати за паливно-енергетичні ресурси та житлово-комунальні послуги (ЄДСМ).

1991–2005

Починаючи з 1991 року, жодний з урядів України не мав реальних базових цифр по надходженню і реалізації національних енергоресурсів. Відповідно вони не використовувалися, як при плануванні державного бюджету, так і при прогнозуванні розвитку національної економіки. Це все одно, як планувати сімейний бюджет, придбання товарів і послуг, не знаючи реальних доходів членів сім'ї.

Макроекономічне планування в Україні ніколи не мало під собою достовірної фінансово-економічної основи у вигляді документально підтвердженого і зведеного енергетичного балансу України. Це завжди створювало "правові прогалини" для безкарності й існування гігантських корупційних схем з розкрадання енергетичних ресурсів України. Нещодавні кримінальні провадження по відношенню до колишнього міністра енергетики Германа Галущенка і посадовців "Енергоатому" мають своїм корінням і цю проблему.

2005–2010

Особливо прикро, що саме перед Помаранчевою революцією 2004 року вся підготовча робота щодо впровадження ЄДСМ в Україні була майже завершена. Впродовж 2002–2003 років під контролем і координацією апарату РНБО, Кабінетом Міністрів був напрацьований законопроєкт, який готувався до прийняття Верховною Радою України. Але, новий президент Віктор Ющенко і секретар РНБО Петро Порошенко, обійнявши свої посади, втратили до нього інтерес. Прийняті раніше рішення РНБО перестали виконуватися, а контроль за їх виконанням урядом з боку апарату РНБО припинився.

2010–2014

Наступна спроба впровадити ЄДСМ була здійснена тільки через сім років. Під тиском ЄС і професійної еліти України, в червні 2012 року, Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт N9572. Він містив багаторічні (головним чином до 2005 року) напрацювання фахівців і вчених Національної Академії Наук (НАН) України, галузевих інститутів і колишніх працівників апарату РНБО. Але вже занадто зміцніле корупційне "енергетичне лобі", як в уряді, так і серед олігархів, заблокувало і провалило подальший розгляд законопроєкту N9572 у Верховній Раді VІ скликання.

Народні депутати, порушуючи встановлені законом терміни розгляду законопроєкту і не виконавши процесуальні дії, необхідні для його слухання у другому читанні, просто "поховали" критично важливий для держави проєкт закону.

Після переобрання Верховної Ради в жовтні 2012 року законопроєкт N9572 взагалі був знятий з розгляду. Для цього були використані прогалини в Регламенті Ради, норми якого не враховують важливість законопроєкту для національної безпеки України і тому новий склад парламенту не розглядає законопроєкти, які не встигли прийняти його попередники. Незалежно від їх важливості і ресурсів, які витратила держава на їхню попередню підготовку, вони вважаються знятими з розгляду парламентом попереднього скликання.

В Україні вже стало, на жаль, "політичною традицією", що злочини масштабної корупції здебільшого не розслідувалися внаслідок бездіяльності вищих посадових осіб держави. Багатомільярдні втрати бюджету через відсутність закону про ЄДСМ і збереження корупційних схем в енергетиці продовжувалися й надалі.

Винайдені ще у 90-х роках корупційні схеми розкрадання енергетичних ресурсів України з часом лише вдосконалювалися. Ще однією "політичною традицією" стало те, що кожен новий кандидат у президенти проголошував необхідність боротьби з корупцією. Під час виборів, як правило, обіцяв зламати корупційні схеми і в енергетиці. Але, отримавши владу, забував про свої обіцянки. Змінювалася лише верхівка "енергетичних схем" – на "вигодонабувачів" із числа "любих друзів", "своїх людей" або нових посередників, пов'язаних з олігархами. Переадресовувалися грошові потоки, а у Верховній Раді "забували" про необхідність прийняття закону про ЄДСМ.

2014–2019

Чергова спроба ввести ЄДСМ була здійснена через три роки, в червні 2015 року, знову під тиском Заходу і фахових, позапартійних професіоналів, які ще мали деякий доступ у ЗМІ. Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий законопроєкт N1640 "Про Єдину державну систему моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання й оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги". Його спіткала доля законопроєкту N9572. За старою схемою саботажу його також не було розглянуто у другому читанні і він не став законом через застосування "енергетичним лобі" старого механізму бюрократичних маніпуляцій.

"Законодавчі ігри" були продовжені і навколо наступного проєкту закону N4844 з новою назвою "Про Єдину державну систему моніторингу у сфері енергетики та комунальних послуг". Цей законопроєкт повторив сумну долю своїх попередників: він теж був ухвалений парламентом у першому читанні (у вересні 2016 року), але його другого читання також не відбулося.

Якби в Україні архітектура її державної піраміди була збудована за законами демократії, то подібні процедурні маніпуляції з цими законопроєктами давно були б предметом кримінальних розслідувань. Адже від існування ЄДСМ безпосередньо залежить економічна і оборонна сила держави, а також і стан боротьби із системною корупцією.

Справжня парламентська опозиція мала б ініціювати відповідні кримінальні розслідування. Наприклад, за ознаками таких правопорушень:

• головами Верховної Ради, які відповідно до статті 88 Конституції України мали організовувати роботу парламенту і забезпечувати додержання його Регламенту;
• керівниками Уряду, які за статтею 113 Конституції мають право подавати Верховній Раді законопроєкти і супроводжувати їх у профільних Комітетах парламенту;
• секретарями РНБО, які згідно зі статтею 4 Закону "Про РНБО України" розробляють і координують заходи з питань енергетичної безпеки й контролюють виконання рішень у сфері національної безпеки.

Нарешті, парламентська опозиція могла б ініціювати кримінальні розслідування і за ознаками можливих правопорушень з боку президентів України, які відповідно до статті 102 Конституції України є її гарантами й повинні забезпечувати і контролювати виконання Конституції і законів України.

2019–2026

Після президентських виборів у 2019 році нова влада традиційно "забула" про існування проблеми відсутності ЄДСМ в Україні, а також про демократичний принцип тимчасовості будь-якої обраної народом влади, обов'язковості виконання Конституції, попередніх законів і спадкоємності національних інтересів країни.

Згідно з цими принципами і чинною Конституцією України, обрана влада зобов'язана виконувати державні рішення, які були прийняті попередньою владою на підставі Конституції і законів України. Верховенство права є одним із головних принципів демократії, а питання ЄДСМ пов'язане не лише з подоланням бідності, але й з національною енергетичною, економічною, фінансовою, оборонною незалежністю. А також із подоланням корупції на вищих щаблях влади в Україні. Перемога над такою корупцією мала б вирішальне значення і для розв'язання багатьох інших стратегічних проблем в економіці, обороні, соціальній і правоохоронній сферах.

У 2026 році позафракційний народний депутат Дмитро Разумков заявив: "Батареї холодні, гарячої води немає або вона ледь тепла, світло зникає на години чи на цілі дні. Українцям пропонують економити і терпіти, тоді як хтось заробляє на різниці в цінах і схемах під час війни!"

Проте, колишній голова Верховної Ради IX скликання (29 серпня 2019-го – 7 жовтня 2021 року) від монобільшості забув нагадати українцям, що після 2019 року до Верховної Ради так і не було подано новий законопроєкт по запровадженню ЄДСМ.

Звернення і нагадування з боку фахівців до цього часу ігноруються. З'явилася лише заява уряду "про наміри" – "цифровізувати" енергетичний сектор, що є радше популізмом і цинізмом, ніж професіоналізмом і державною відповідальністю.

Підсумовуючи, політиками, які були при владі в Україні протягом останніх 30 років, було створено систему, сприятливу для масштабної корупції в енергетичному секторі економіки.

Ця корупція вже давно проникла у вищі ешелони влади і спричинила гігантське за масштабами розкрадання національних багатств України.

Основними напрямами цієї корупції є:

• маніпуляції з обліком енергоресурсів через непрозорість самого обліку, фрагментарність і неможливість достовірної перевірки визначальних даних – наприклад, кількості газу, нафти, вугілля і електроенергії, які в Україні були реально видобуті чи вироблені й спожиті;
• заниження обсягів реального видобутку: компанії приховують частину видобутку енергоресурсів для зменшення рентних платежів, завдаючи прямих збитків бюджету України;
• тіньові схеми у видобутку і транспортуванні: "сірий" видобуток (відсутність системи моніторингу дозволяє існування нелегального видобутку вуглеводнів і вугілля, які ніким у державі достовірно не обліковуються);
• крадіжки під час транспортування енергоресурсів (наприклад, газу чи нафти), можлива їх несанкціонована "втрата", яку практично неможливо документально виявити без автоматизованого державного моніторингу;
• маніпуляції у фінансовій сфері: необґрунтовано низькі, у порівнянні зі світовими цінами, рентні платежі за сировину, заниження обсягів її видобутку, штучне зменшення сум податків, які повинні сплачуватися до бюджету;
• розкрадання бюджету за рахунок фіктивних і неточних даних щодо субсидій: без достовірних даних про енергоспоживання у країні, відбувається розкрадання субсидій, або дотацій на основі неправдивих даних;
• неможливість науково обґрунтованого бюджетного планування і прогнозування розвитку економіки України через відсутність енергетичного балансу країни: відсутність достовірних даних про надходження і споживання енергоресурсів країни унеможливлює фахове бюджетне планування і приховує системну корупцію і розкрадання національних багатств України;
• створення сприятливих умов для корупційних схем при державних закупівлях: відсутність системи державного моніторингу і контролю над енергоресурсами зумовлює розкрадання коштів під час реалізації енергоресурсів і державних закупівель;
• створення можливостей для зловживання владою і політичного тиску на органи місцевого самоврядування: останні без офіційних даних централізованого обліку енергоресурсів є незахищеними від вибіркових маніпуляцій з метою корупційних преференцій чи в політичних цілях;
• cтворення умов для конфлікту інтересів і зростання корупції в органах державної влади: представники органів влади, маючи непрозорі стосунки з бізнес-структурами, можуть надавати їм преференції і отримувати за це вигоду, а непрозорий облік і контроль дозволяють приховувати реальні дані і крадіжки;
• втрата довіри міжнародних партнерів і зниження інвестиційної привабливості України: відсутність чіткої і прозорої системи обліку енергоресурсів, викликана цим системна корупція і безкарність державного апарату, демонструють відсутність верховенства права в Україні. Як наслідок, по ланцюжку, зменшують капіталізацію усіх підприємств і компаній та ринкову вартість землі і усього нерухомого майна в Україні.

Навіть орієнтовні, максимально стримані розрахунки свідчать: за останні 20 років державний бюджет України міг втратити $120–160 млрд США лише через відсутність ЄДСМ і системного державного контролю за енергоресурсами.

Структура цих втрат виглядає так:

• тіньовий видобуток нафти і газу – $40–$50 млрд;
• демпінговий продаж атомної електроенергії – $7–$30 млрд;
• фіктивні субсидії і дотації – $10–$15 млрд;
• облікові маніпуляції, крадіжки і втрати від неефективного використання – $5–$10 млрд;
• інші корупційні схеми в енергетиці – $20–$30 млрд.

Фактично йдеться про системне, багаторічне викачування національних багатств, яке не лише підірвало фінансову стійкість держави, а й обмежило її економічну, соціальну й оборонну спроможність.

Джерело: "Українська правда"