Для угоди потрібно мало – компроміси щодо України. Кремль розраховує їх отримати
Віткофф у Москві. Ходить із Дмитрієвим парками.
Але нам цікаві переговори?
Про їхні результати, щонайменше за одним треком, можна буде судити, зважаючи на характер російських повітряних атак. Якщо Shahed протягом найближчих двох тижнів знову атакуватимуть деякі об'єкти на кордонах Сумської, Харківської й Полтавської областей, отже, тема спільної (американсько-російської) торгівлі російським газом залишається у списку обговорюваних.
Чому так? Складаємо логіку попередніх дій Кремля. І подій, які безпосередньо не пов'язані з російсько-українською війною.
- РФ атакує українські ПГС. Знищити їх неможливо, а ось знизити показник потужності (обсягів, які постачають за одиницю часу) подавання споживачеві можна.
- Унаслідок таких атак європейські споживачі не використають цьогоріч території України для зберігання газу.
- РФ атакує газове видобування України. І, на жаль, але цього сезону ми "дефіцитні" щодо газу. Тобто імпорт не опція, а жорстка потреба.
У підсумку до опалювального сезону (а це збільшення споживання) ЄС підходить зі зменшеними запасами (без українських ПГС) і потребою знаходити обсяги (і найголовніше, технічні можливості трубопровідної системи) постачати газ в Україну. Тобто частину обсягів трубопровідного імпорту (вхід до європейських країн) і СПГ буде умовно зарезервовано на українські потреби. А це – зменшення можливостей імпорту для ЄС.
Ще один чинник, який виник улітку. Війна Ізраїлю й Ірану. Ізраїль завдав, зокрема, ударів по частині газової інфраструктури Ірану. Не критично – відновити можна. Але питання забезпечення півночі країни газом стало актуальним. Його закриває імпорт із Туркменістану. Тим паче, що там є газопровід.
Але! Азербайджанський Socar має контракт із Туркменістаном на постачання газу через територію Ірану (тим самим трубопроводом) із подальшим продажем до Європи. Обсяги невеликі – до 5 млрд м&³3; на рік. 2025 року планували збільшити до 8–10. І знову "але" – пропускної спроможності трубопроводу на потреби Ірану (імпорт) та Азербайджану не вистачить. Збільшення не буде.
Тепер суть російського підходу, або "цукерки", Трампу, яку Москва пропонувала, – створення СП із продажу російського газу на ринки ЄС. Трубами. Тут або "Потоки", або трубопровід "Ямал – Європа" через Білорусь (який простоює на транзит із 2019 року), або українська ГТС.
І логіка для європейських споживачів – постачання газопроводами стабільне з можливістю швидкого збільшення обсягів. Улітку вона не працює – є інфраструктура, яка повністю покриває потреби. А ось узимку – питання. А якщо виникає дефіцит – тим паче. На створення "дефіциту" Кремль працює із січня – дивися початок допису й удари по українській інфраструктурі.
Для угоди потрібно мало – компроміси щодо України. І Кремль розраховує, що ці поступки можна отримати. Зокрема, підвищуючи ставки зі свого боку. Трамп, до речі, робить те саме.
А переговорний трек Дмитрієва триває.
До речі, інтерес США до Білорусі 2025 року теж може мати стосунок до цього треку. Окрім чинника КНР, калійних добрив, перегляду відносин і спроби створити умови дрейфу цієї країни від РФ, є ще й стара радянська газова труба. Яка на транзит не працює з 2019 року.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора