Ситуація в Афганістані цього літа підійде до своєї кульмінації. І буде вона, судячи з усього, дуже драматичною

Ситуація в Афганістані поступово погіршується.

У міру того, як таліби один за іншим захоплюють адміністративні округи, центральний уряд починає панікувати, сусідні країни нервуються, а місцеві жителі озброюються.

За даними ООН, таліби захопили 50 округів за останній місяць. Самі бойовики стверджують, що взяли 90 округів. Аналітики Long War Journal порахували, що кількість підконтрольних талібам округів зросла із 73 на початку травня до 157 у червні.

З окупованих районів щонайменше 10 – це ті, які до початку виведення військ США з Афганістану навіть не вважали оскаржуваними, тобто там контроль уряду нібито був досить міцним.

В окремих районах таліби навіть не зустрічають спротиву: військові здаються самі разом зі зброєю, бронетехнікою, арсеналом вибухівки та військовими базами. Іноді самі, а іноді таліби відправляють до них гінців із представників місцевих жителів. Так учора здали всю військову базу і округ Карабах у провінції Газні.

Особливо запеклі бої вибухнули на півночі Афганістану, у провінції Кундуз, яка межує з Таджикистаном. Таліби заявляють, що вже контролюють майже весь регіон. Понад 8 тис. сімей утекли з провінції через бойові дії. Підтверджено загибель 29 цивільних і поранення 229 осіб.

Напередодні бойовики "Талібану" захопили прикордонний порт Шерхан і частину держкордону. Афганські військовослужбовці сотнями бігли в сусідній Таджикистан, а офіційний Душанбе почав стягувати туди свої війська.

Потужні бойові дії зафіксовані у провінціях Баглан і Кандагар, де афганська армія зуміла відбити частину території, але таліби утримують контроль над центральними районами.

Протягом останньої доби "Талібан" заволодів ще кількома округами у провінціях Газні і Пактіка. До цього шість районів захопили бойовики в Тахарі і Кандагарі на півдні країни.

Таліби за 63 км від Кабула на півночі ведуть бої за місто Чарикар у провінції Парван. Місцевому військовому гарнізону бракує зброї і людей, щоб стримати натиск противника.

Афганські війська зазнають поразки і не витримують тиску по всіх фронтах. Деякі підрозділи здаються без бою, не бажаючи вмирати за уряд у Кабулі. Деякі піддаються пропаганді талібів. Деякі здають цілі частини і йдуть у підпілля.

Через цілу низку військових невдач президент Афганістану Ашраф Гані днями змінив міністра оборони і начальника Генштабу. Однак у нього залишається мало варіантів дії. За словами місцевих аналітиків, у нього залишилося кілька людей, яким він довіряє і яких слухає, з іншими політиками спільної мови не знаходить.

Решта політиків вже розглядає можливість повернутися у свої рідні бастіони і очолити мініармії, захищаючись від талібів самостійно. Віцепрезидент Афганістану маршал Абдель-Рашид Дустум, який перебуває зараз на лікуванні в Туреччині, пообіцяв повернутися в рідну провінцію Джаузджан на півночі і зупинити "Талібан".

Зовнішні сили роздумують над подальшими діями.

У Пакистані критикують США та відкидають звинувачення Афганістану в підтримці талібів. Прем'єр-міністр Імран Хан написав гнівну колонку у Washnington Post, заявляючи, що його країна не даватиме дозволу американцям продовжувати військові операції проти терористів із їхньої території.

Іранці почали хвилюватися через військові досягнення "Талібану". В уряді заявили, що таліби не представляють "весь афганський народ", натякаючи, що їм час зупинитися і не дуже заграватися у військового Джаггернаута, який зараз усіх знесе.

МЗС Узбекистану також закликало сторони до стриманості і заявило, що воєнного розв'язання конфлікту не існує. Водночас він не виступає проти талібів, а лише закликає до політичного компромісу. Про всяк випадок узбеки посилили охорону своїх кордонів.

У Сполучених Штатах вирішують, що їм робити. З одного боку, не можна зривати виведення військ, яке проходить спокійно, гладко і навіть із випередженням графіка.

З іншого боку, мовчання або чергові махання ручками у стилі "тримайтеся, усього вам доброго" вже не допомагають і створюють токсичне враження у громадськості.

США не хочуть повторення ситуації 1996 року, але і зробити нічого вони не можуть, та й не особливо горять бажанням. Тому з Вашингтона досі летять меседжі про те, що вони підтримують афганський уряд, незважаючи на виведення військ.

Навіть терміновий візит до Білого дому президента Афганістану Ашрафа Гані не спричинив у Байдена зміни риторики. Той заявив, що афганці мають "самі вирішити" свої справи.

Утім, деякі зрушення таки відбулися. США зважилися евакуювати тисячі афганців, які допомагали їм під час війни, здебільшого перекладачів, які працювали на них і прозахідний уряд. Їхні сім'ї бояться помсти з боку талібів. Їх загалом майже 50 тис. осіб. З них 18 тис. афганців уже подали заявки на отримання американської Green Card.

Зі свого боку, "Талібан" продовжує тиснути на США, постійно нагадуючи про досягнуті угоди. Спікер талібів Сухейль Шахін в інтерв'ю Al Jazeera заявив, що його угруповання "має право на відповідь", якщо раптом виявиться, що американці вирішили залишитися і не виводити частини військ.

Це, очевидно, відповідь на опубліковану раніше в Associated Press інформацію про намір Штатів залишити в Афганістані 650 військовослужбовців для охорони посольства і дипломатів.

Ситуація в Афганістані цього літа підійде до своєї кульмінації. І буде вона, судячи з усього, дуже драматичною.

P.S. Усім, хто там радіє тому, що тепер, коли США підуть, проблема Афганістану стане проблемою для РФ і це якимось боком нам допоможе, я мушу повідомити, що це наївні фантазії.

Москва має непогані зв'язки з "Талібаном", а в парі з регіональними силами – Китаєм, Індією та/або Пакистаном, країнами Центральної Азії і навіть Туреччиною – може створити нову архітектуру безпеки, яка посилить їхні позиції, а не ослабить.

Ніхто не буде знову вдиратися в Афганістан, а працюватиме з елітами і домовлятиметься з ними. Таліби навряд чи захоплять всю країну, у них є проблеми в цілих регіонах, де проживають меншини. А це значить, що в якийсь момент вони матимуть домовленості як усередині Афганістану, так і з зовнішніми покровителями різних політсил.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора