Те, що відбувається в Афганістані, – гарний урок для України. Навіть якщо ваш союзник США, це не означає, що можна розслабитися і нічого не робити

Те, що зараз відбувається в Афганістані, – дуже гарний урок для нас. У чому саме? Я б виділив три моменти.

1. Наявність потужного союзника не є панацеєю від усіх проблем і гарантією успіху.

Якщо у вас є надійний і сильний партнер, який готовий надавати допомогу, це все одно не є заміною власним силам і не означає, що можна розслабитися і нічого не робити, сподіваючись на зовнішню допомогу, везіння або волю Господа.

Щойно держава розслабляється і починає пасивно очікувати дива з-за кордону, вбираючи в себе дедалі більше дармових і кредитних ресурсів, але не створюючи нічого серйозного натомість, вона зрештою стає валізою без ручки, якої згодом захочуть позбутися за першої слушної нагоди.

З Афганістаном так і вийшло: щойно Штатам підвернувся зручний випадок, а війна стала занадто токсичною й обтяжливою, вони здали Афганістан, підписали мирний договір із талібами ("з терористами переговори вести не можна") і поїхали, налаштовуючись уже на зовсім інші напрямки і завдання.

2. Зміна середовища зумовлює зміну ситуації. Хто цього не встигає побачити, той програє.

Ніщо не залишається вічним. Довкілля мінливе, особливо в нинішню епоху. Коли це відбувається, звичний світ валиться.

Якщо держава не помічає цього тренду, вона програє тим, хто його встигає не просто помітити, а усвідомити, проаналізувати та зробити якісь дії, щоб підлаштуватися.

Афганська влада не змогла знайти компроміс між собою до того, як США завершили переговори з "Талібаном". Замість цього вона вважала, що повністю з країни Вашингтон не вийде, переговори несерйозні, Афганістан досі "східний вал" Заходу, і тому й далі сварилися між собою за фінансові потоки, посади і вплив, не маючи сил подолати внутрішні чвари.

А коли "раптово" прийшов час "X", почалися гарячкові торги, крики, паніка і бурхливі заклики до партнерів щось зробити. Так, зрозуміло, вони можуть домовитися, але отримають набагато менше, ніж могли, якби зайнялися цим раніше.

3. Купа грошей, висококласні фахівці й радники, новітнє обладнання, лобісти, військові бази – усе це не має жодного ефекту, якщо не підкріплено реальними діями та не конвертовано в рішення на національному рівні з урахуванням місцевої специфіки.

США вкинули в Афганістан $928 млрд за 20 років, але щойно кілька тисяч американських військових почали згортати свої пожитки і відлітати, брава і потужна афганська армія, підготовлена західними інструкторами, просто розсипалася.

Неважливо, у якому обсязі іноземні партнери допомагають щось зробити. Навіть маючи мільярди від них, можна все завалити і залишитися біля розбитого корита, якщо не займатися внутрішніми трансформаціями, використовуючи зовнішню допомогу зокрема. Це стосується того, що афганському урядові бракує чіткої стратегії розвитку і він не здатен знайти компроміс з іншими елітами.

Щодо США, то в їхньому разі цей пункт показав щось інше. Не можна копіпастити начебто вдалі західні концепти та проєкти і сліпо натягувати їх на місцеву специфіку, займаючись національним і державним будівництвом там, де: а) цього ніхто не вимагає і б) це неможливо зробити, ігноруючи місцеві реалії.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора