Керівництву України, яке штовхає країну до миру із РФ, треба дивитися на те, що відбувається в Єревані. Якщо ви на це погодитеся – у нас буде жорсткіше

Вірменія підписала капітуляцію в Карабасі, Азербайджан і Росія перемогли: натовп у Єревані захопив парламент, побив спікера і вимагає відставки уряду Пашиняна.

На те, що зараз відбувається у Вірменії та Азербайджані, треба дивитися керівництву України, Володимирові Зеленському та Андрієві Єрмаку, Кравчуку, Демченку й усім іншим нашим політикам, які штовхають Україну до миру з Росією на її умовах – якщо ви на таке погодитеся, наслідки будуть жорсткішими, тож дивіться на Єреван, учіться.

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав угоду про перемир'я – а по суті, це капітуляція Вірменії в Карабасі. Мир підписано на умовах Азербайджану, президент РФ Путін дав Вірменії гарантії безпеки і своїх миротворців, тобто Росія внаслідок капітуляції посилює свої позиції в регіоні. У цілковитому програші Вірменія – Пашинян, по суті, визнав повний розгром і нездатність чинити подальший спротив. І ось зараз обурений натовп вірмен захопив уряд, люди вимагають відставки влади. Ні поліція, ні будь-хто з посадовців не намагається зупинити людей.

Про що домовилися? Аналіз роблю на підставі заяви, опублікованої вірменськими ЗМІ:

• вірменську армію повністю виводять із Карабаху. Безпеку вірменських поселень забезпечує невеликий контингент російських миротворців. Російських миротворців можна вивести з регіону повністю через 4,5 року, згідно з односторонньою заявою Азербайджану, без будь-яких умов. По суті, Азербайджан здобуває цілковитий контроль над регіоном, який може стати абсолютним за кілька років;
• Азербайджан до 1 грудня повертає собі майже весь Карабах, у Вірменії залишаються тільки ті міста в гірських районах, які вона ще контролює, – Степанакерт, Мардакерт, Мартуні. Шуша й усі інші райони, зайняті азербайджанською армією, залишаються під контролем Баку. Вірменія віддає Кельбаджар і весь Кельбаджарський район, Лачин і весь Лачинський район, Агдам і весь Агдамський район, контроль над новою дорогою Варденіс – Мардакерт, а дорогу Лачин – Шуша також повністю віддають Азербайджану. Лачинський коридор охоронятимуть уже російські миротворці. Тобто всі магістралі контролюють азербайджанці, які дозволяють стежити за порядком тільки російському контингенту, чисельність якого чітко обмежено;
• вірмени зберігають іншу, меншу частину Карабаху, за це Азербайджан здобуває стратегічну перевагу – пряму дорогу через Вірменію в Нахічевань, і з'єднується зі своїм анклавом через трасу – формально траса вірменська, фактично транспортне сполучення з Нахічеванню забезпечуватимуть російські прикордонники і ФСБ;
• Росія у виграші від поразки Вірменії, і тепер зрозумілою є хитра гра Путіна. Він дав Алієву гарантії невтручання, і війною цілковито придушив спроби вірмен повернути на прозахідний курс. Росія тепер посилює свою присутність, по суті, Вірменія передає частину своєї території для створення Азербайджаном шляхів сполучення, і цього шляху взагалі не контролює. Росія, як гарант угоди, стає головним гравцем вірменської політики. І стає важливою для Азербайджану як гарант коридору в Нахічевань. Знищення азербайджанцями російського вертольота нічого не змінить у політичному розкладі (це сталося поза зоною бойових дій у Карабасі, на кордоні з Нахічеванню);
• Туреччина не є учасником угоди, але ця війна – найбільша геополітична перемога Ердогана, який зробив Туреччину найвпливовішим гравцем на пострадянському Кавказі. У тексті заяви, яку розповсюдили вірмени, цього немає, але азербайджанські ЗМІ запевняють, що до складу миротворців у Карабасі увійдуть також турецькі військові.

Цей мирний протокол – найважливіша стратегічна перемога Азербайджану. Невеликий гірський район, який залишають Вірменії, стратегічного значення не має, і може бути зайнятий в будь-який зручний час. Російські миротворці мають мандат на п'ять років, їх можна після цього вивести.

Замість цього Азербайджан виторгував набагато важливішу перевагу – пряму дорогу в Нахічевань. Це стратегічний політичний і економічний виграш, який радикально зміцнює загальний стан Азербайджану.

Невідомо, чи вдасться уряду Нікола Пашиняна зберегти владу. До останнього дня вірменське керівництво присипляло народ розповідями, які і близько не відповідали реальній обстановці. Тепер у людей шок, адже їм говорили про близьку перемогу, говорили, що ворог виснажений і ось-ось зазнає поразки.

Насправді вірменські війська повністю покинули Шушу, азербайджанці здійснили прорив оборони, і як видно, у вірменської армії вже немає сил зупинити цей наступ. Азербайджанська піхота не впирається у вузли спротиву, а обходить їх горами, незважаючи на втрати. Після залишення Шуші падіння Степанакерта – справа найближчих днів. Позиції навколо Шуші були вигіднішими, але їх втримати не вдалося. Падіння Степанакерта означатиме падіння Мартуні, Чартара і відхід до Ходжали і Мардакерта, які також не вдасться довго утримувати, адже удару по них буде завдано також і з півночі.

По суті, війну програли 17–18 жовтня. У ці дні вірменська оборону в районі Джебраїла і Гадрута було повністю прорвано, і азербайджанські війська вийшли на оперативний простір до кордону Вірменії й до Лачина. Я написав про розгром Вірменії 19 жовтня.

Фото: Юрий Бутусов / Facebook

Додав карту, розповів про ситуацію, наслідки, дав прогноз – можна подивитися, порівняти з результатами. Однак керівництво Вірменії вирішило не повідомляти народу про складну ситуацію, а продовжувало розповідати про настання загальновійськових з'єднань супротивника як про "прориви ДРГ". А нашу карту назвали "неповною інформацією українських блогерів".

Замість тверезого оцінювання критичної ситуації і формування нової тактики у зв'язку з безпрецедентним пануванням у повітрі азербайджанських дронів керівництво Вірменії продовжувало заспокоювати самих себе і не реагувало адекватно на цей новий чинник. У підсумку спроба контрнаступу під Горадизом провалилася під ударами безпілотників, а найкращі вірменські ударні підрозділи розстріляли на відкритих просторах під Фізулі – Гадрутом – Джебраїлом без прикриття ППО, це позбавило стійкості оборону в битві за гірські райони Лачин – Шуша.

Замовчування проблем в обороні призвело до того, що критичні ситуації початкового періоду війни виправдовували, а не виправляли. Дивна негнучкість для демократичної вірменської громади. Але зрозуміла для нас, для пострадянських демократій.

А, судячи з відео, очевидно, що сили і засоби ППО застосовували вкрай розосереджено, що не дало змоги протягом усієї війни прикривати війська від дронів, позбавило можливості прикрити навіть самі засоби ППО або хоча б завдати великих втрат головним ударним засобам Азербайджану – "Байрактара". "Тори", "Буки" і все, що є, треба було скеровувати під Горадиз і Джебраїл відразу після початку азербайджанського настання, причому застосовувати ППО комплексно, а не кидаючи в бій ЗРК по одному. Новітні вірменські винищувачі Су-30 взагалі не виконали жодного бойового вильоту, оскільки їм не забезпечили цілевстановлення, вірменське командування залишило на землі свої найдорожчі системи озброєнь.

Водночас вірменська армія билася за цих умов оточення і завдала азербайджанцям великих втрат, було здобуто перемогу в цілій низці боїв, війська виявляли масовий героїзм і самопожертву, відступали тільки після великих втрат. Чому ж за 40 днів зруйнували те, що будували (за ідеєю) протягом 26 років?

На запитання, на які треба було відповідати під час війни, прем'єру Пашиняну доведеться відповідати перед людьми зараз.

Будь-якій владі в будь-якій демократичній країні доведеться політично відповідати за поразки на фронті, у нас в Україні це було у 2014–2015 роках, зараз звинувачення у здаванні національних інтересів вбили рейтинг чинного президента, а Вірменія переживає свої проблеми цими днями. Дивімося – це і для нас дуже повчально, це те, із чого треба робити висновки. Адже й у нас заведено замовчувати проблеми в обороні, і в нас критику влада найчастіше замовчує, і в нас немає об'єктивного аналізу бойових операцій, особливо невдалих, і в нас величезні проблеми, які намагаються прикрити бравурними рапортами. Ціна показухи і непрофесіоналізму – велика кров. Дивлячись на події в Нагірному Карабасі і в парламенті в Єревані, нам треба думати про себе.

Джерело: Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора