Зеленський намагається не заважати своїм прихильникам придумувати самого себе. За нього голосують люди з найрізноманітнішими поглядами на майбутнє

У січні 2000 року на форумі в Давосі пролунало запитання – Who is mister Putin?

Його поставила журналістка Philadelphia Inquirer Труді Рубін. На той момент Путін – в.о. президента. Його публічній кар'єрі в Москві – півтора року. Свої перші вибори він виграє за два місяці.

Через 19 років точно таке саме запитання хочеться поставити штабу Володимира Зеленського. І йдеться не про спробу провести паралель або порівняти біографії. Ідеться про те, що Володимир Зеленський намагається не заважати своїм прихильникам придумувати самого себе. Тому що сьогодні за нього голосують люди з найрізноманітнішими поглядами на майбутнє.

Дослідження Центру Разумкова доволі красномовне:

• 56% прихильників Зеленського хочуть у НАТО, а 35% – позаблоковості;
• 55% хочуть утекти від Росії, а 32% – відновити з нею відносини;
• 52% хочуть підтримки української мови, а 41% – рівних умов для всіх;
• 47% хочуть ринок, а 41% – держконтроль.

Такий розрив у настроях є й у виборців Порошенка. Але водночас за перерахованими пунктами цей розрив значно менший, ніж в електорату Зеленського. Умовно кажучи, виборці чинного президента однорідніші, ніж виборці його візаві. І в цьому немає нічого дивного.

Із першого дня своєї кампанії Володимир Зеленський не намагається шукати своєї цільової аудиторії. На зміну ексклюзивності прийшла інклюзивність. Замість того, щоб давати відповіді, його штаб намагається їх уникнути. Щоб потім зібрати електоральний врожай по всій країні.

З огляду на перший тур, стратегія більш ніж виграшна. Кандидат виступає в ролі розмальовки, для якої кожен виборець самостійно вибирає фломастери. Заковика лише в тому, що це все одно не розв′язує проблеми.

Мотиви для голосування виборця можуть бути різними. Один штаб продає країні синицю в руках, інший – журавля в небі. Кандидати змагаються у тому, хто перехопить порядок денний. У тому, хто нав'яже опонентові свою стратегію.

Будь-який підручник розповість нам, що перший тур – це завжди голосування "за", а другий – голосування "проти". Але якщо ми хочемо вибрати менше зло – для цього все одно потрібна певна система координат. Тому що для різних виборців "злом" можуть бути абсолютно різні речі.

Для одних "зло" – це МВФ, а для інших – друкарський верстат. Для когось – ринок землі, а для когось – його відсутність. Для одного виборця заборона російського контенту – це фактор безпеки, а для іншого – цензура.

Цілком припускаю, що штаб Володимира Зеленського саме на це й робить ставку. Капіталізує втому від чинного президента. Розраховує відмовчатися до другого туру. Ставить на те, що український виборець голосує серцем. Знаходить усе нові причини для того, щоб не виходити на дебати і не приходити на ток-шоу. Зрештою, ця тактика цілком може привести до перемоги.

Ми вже входимо в сезон політичних перевзувань. Штаб Володимира Зеленського буде приростати політиками та активістами. Ми почуємо про нову надію і фугас під старі еліти. Про нові правила гри і неминучість оновлення. І в мене лише одне запитання до всіх тих, хто зробив ставку в цьому політичному казино. Якщо ви впевнені у своєму кандидаті – чому б не переконати його поговорити з усіма нами?

Будь-яку владу варто міняти. Жоден політик не заслуговує на безсмертя. Але деякі ситуації цінні розвилками. І тому було б непогано зрозуміти, кого саме і чому ви пропонуєте в ролі альтернативи. Не можна декларувати гру за правилами – і водночас їх порушувати. Не можна боротися проти дракона лише для того, щоб самому зайняти його місце. Не можна виступати на захист принципів – і відмовляти кандидата від інтерв'ю.

Єдиним кандидатом із топ-6 рейтингу, який погодився прийти на дебати перед першим туром, став Анатолій Гриценко. Можна як завгодно ставитися до його програми, але це був сильний хід. Він не просив стадіону, не ховався за дати і не вимагав змінити під себе формат. Він просто прийшов і півтори години відповідав на запитання.

До політтехнологів Володимира Зеленського немає запитань. Вони роблять свою роботу – і, з огляду на все, роблять доволі непогано. Запитання є до всіх тих, хто готовий інвестувати в "кандидата надії" свою репутацію. Ризикніть довести, що йдеться не про вашу персональну надію, а про колективну. Тому що інакше це починає скидатися на підробку.

Переможців не судять тільки у приказках. У реальному житті розплачуватися за перемогу доводиться практично відразу. Коли ми бачимо електоральні карти, на яких Володимир Зеленський об'єднав країну, – це ілюзія. Тому що той кандидат, за якого люди віддавали голоси в першому турі, залишається "сферичним у вакуумі". Будь-які кроки в разі обрання приречуть його ж виборця на фрустрацію. Тому що очікування занадто вже різні.

За всією дискусією про дебати загубилося головне. Важливий не майданчик, не дата і не прізвище модератора. Важливі відповіді. І якщо мені кажуть, що нинішня кампанія – це сутичка "старого" і "нового", то було б непогано окреслити приблизні контури цього самого нового.

Менше зло існує. Але в кожній кампанії потрібно довести, що саме ти – менше зло. А для цього потрібно зовсім небагато. Наприклад, заговорити.

Джерело: "Українська правда"