Банківська система України не виконує базових функцій, майже нікого не кредитує. Ніщо так дорого не вартує для країни, як неефективні політичні еліти

Чому гривня не йде в реальний сектор економіки?

На банківських рахунках бізнесу й населення майже 2,4 трлн грн у національній та іноземній валюті (переважно в доларах).

Це більше ніж $60 млрд в еквіваленті! У півтора раза більше, ніж ми отримуємо від наших західних партнерів на рік для компенсації бюджетного дефіциту. Ще трохи такої динаміки, й будемо мати накопичення в банках на рівні 50% ВВП.

А ще є неповернута у країну валютна виручка аграрного бізнесу – під $10 млрд. Окрім того, кошти, виведені бізнесом напередодні війни. Валюта на руках населення.

Тільки в межах того, що зароблено в останні роки, – $100 млрд, удвічі більше ніж чотирирічний пакет допомоги з боку ЄС, який ще, до речі, не затверджений.

Тобто аксіома номер один: в Україні накопичені величезні внутрішні ресурси, які вкрай неоднорідно розподілені за структурою суспільства і які не працюють на економіку (саме тому вони й неоднорідно розподілені).

Певним чином тут спрацьовують поведінкові моделі, коли населення скорочує споживчі витрати під час війни, а бізнес – капітальні інвестиції. Тобто ці гроші не йдуть в економіку. У кращому випадку вони лежать у гривнях в українських банках. У гіршому – перетікають у долар. Натомість кредитний портфель банків скоротився у 2023 році на 2%.

Так званий коефіцієнт проникнення, тобто відношення кредитів до ВВП, у нас зараз менше ніж 15% ВВП, що в декілька разів менше за відносний рівень накопичення.

Аксіома номер два. У війні перемагають країни, які здатні запустити "народний економічний проєкт".

Коли є прості й зручні фінансові інструменти інвестування, переважно державні, й суспільство розуміє ефективність, прозорість і доцільність вкладання таких коштів. Простими словами, суспільство знає, що кошти не вкрадуть, їх ефективно використають, і після війни держава все поверне з відсотками. Так сталося під час Другої світової війни у США, коли населення теж накопичувало й не хотіло витрачати свої гроші, але держава запропонувала зручні фінансові інструменти й ефективні проєкти для інвестування.

Чому в нас населення не вірить у таку модель? Бо гроші вкрадуть. Проєкти будуть неефективними. Інвестиції можуть не повернути.

Навіть зараз уряд у нас не додумався звільнити інвестиції у військові облігації від проходження перевірки стосовно походження таких коштів. Банки під час війни крутять носом і прискіпливо вдивляються в походження грошей клієнтів, ніби вони не потрібні для економіки. Певні послаблення в цьому контексті були, але вони явно недостатні.

Банківська система, незважаючи на те, що 60% її – це державні банки, дисфункціональна, тобто не виконує одну зі своїх базових функцій: майже нікого не кредитує. У той же час кредитний портфель російських банків у 2023 році зріс на 20%. Трильйони рублів пішли в реальний сектор економіки, зокрема у ВПК, а також в іпотеку. Цьому сприяла й монетарна політика ЦБ РФ. Саме завдяки цьому Росія здолала тиск санкцій і перейшла у фазу зростання, суттєво амортизувавши глибину падіння у 2022 році.

Аксіома номер три. В умовах вакууму інвестування національні гроші перетікають або в долар, або інвестуються за кордон.

Відома українська ФПГ укладає меморандуми з італійським урядом на створення в Італії нових металургійних потужностей з тисячами нових робочих місць у межах "зеленого переходу". Сотні мільйонів доларів інвестицій будуть вкладені в італійську економіку, а не в українську.

Але чи можна дорікати такому бізнесу? Хіба уряд запустив в Україні масові механізми гарантування та страхування інвестицій, а НБУ – запровадив сприятливу монетарну модель?

Ніхто в нас не розуміє ані перспектив, ані навіть найближчого горизонту планування.

Саме тому ось вам крайня аксіома: ніщо так дорого не вартує для країни, як неефективні політичні еліти.

Навіть внутрішнє багатство в такому випадку стає безпорадним.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook