Страх зупинки війни – це підсвідома невіра в успішне економічне піднесення після війни

Непопулярна в нас думка.

Цивілізаційний успіх країни в середньостроковій перспективі залежатиме не лише від результатів війни.

Тут як у математиці принцип "потрібно і досить".

Завершення війни на прийнятних умовах віднесімо до чинника "потрібно".

А що тоді "досить"?

"Досить" – це 10-річний трек економічного розвитку України після війни за аналогією з розвитком ФРН після Другої світової.

Звернімося до історії.

З 1950-го до 1960 року ВВП Німеччини зростав у середньому на 8% на рік. Доходи населення за цей період зросли на 70%. Безробіття знизилося з 11% до рекордно малих 1,7%.

1952 року Німеччина наздогнала за рівнем ВВП Великобританію, а 1955-го – Францію, тобто переможців у війні.

Чому трек зростання України на рівні 8% на рік після війни такий важливий для нас?

Україні потрібно потроїти номінал ВВП у доларі до $500 млрд.

Це дасть змогу створити структурований ринок праці й достатню кількість добре оплачуваних робочих місць.

Тобто дасть змогу здійснити репатріацію частини українців, які виїхали за кордон. Населення країни в такому разі відновиться до 35 млн осіб, як зараз у Польщі.

Подушний дохід перевищить $15 тис. на рік, тобто Україна зможе увійти до країн із рівнем доходів, вищим за середні.

ВВП 500 млрд – це $25 млрд на сектор оборони на рік (5% ВВП). Чому лише 10 років?

Після війни Україна лише кілька років буде у фокусі міжнародної уваги в контексті відновлення. Сам процес відновлення економіки загалом та інфраструктури зокрема – ідеальна стартова позиція для запуску моделі випереджального зростання Гаррода – Домара і великого поштовху з виходом із пастки (кола) бідності (моделі Нурксе, Бруно Кнала та інших).

До речі, усі ці моделі було розроблено на прикладі зростання європейських країн після Другої світової війни.

Ефект розширення ЄС і зростання його ринку буде найближчими роками вичерпано.

Європейська економіка входить у тривалий цикл повільних темпів зростання (1–2%) із перманентною загрозою скочування в рецесію.

Чинник зовнішньої загрози: Путін, найімовірніше, відвів найближче десятиліття на "врегулювання українського питання" (як він сам назвав нинішню війну). Тобто навіть після завершення цієї війни ризик нового протистояння буде надзвичайно високим.

Лише високий економічний потенціал і як похідна від нього – військово-технічний потенціал можуть зупинити РФ від подальшої агресії.

Якоюсь мірою страх зупинки нинішньої війни в нашого суспільства – це підсвідома невіра в успішний економічний сценарій розвитку України після війни.

Звідси і тези – "не можна залишити цю війну дітям", "якщо заморозити війну, вона за кілька років почнеться знову" тощо.

Водночас ще Клаузевіц називав три причини завершення будь-якої війни:

1. Ти не можеш перемогти.

2. Ворог може перемогти тебе.

3. Перемога може дістатися надто дорогою ціною (Піррова перемога).

Для ухвалення рішення досить лише однієї причини.

Як приклад, можна згадати Ізраїль після війни Судного дня 1973 року.

Саме економічне зростання у 1980–1990-х і збільшення населення з 3 млн осіб до 10 млн осіб, зі зростанням ВВП та оборонного потенціалу унеможливили чергову війну з коаліцією арабських країн і привели до підписання мирних угод з Єгиптом і Йорданією.

Про що свідчить досвід Ізраїлю та Німеччини в контексті динаміки їхнього зростання?

ФРН зберегла якісну державну бюрократію після Другої світової війни (дивно, але вимоги люстрації там були набагато слабшими, ніж в Україні після Майдану 2014-го).

Німеччина зберегла головні технічні й технологічні компетенції своєї національної інженерії, просто переорієнтувала їх на мирні рейки.

Німеччина зберегла якість трудових ресурсів і високий рівень продуктивності праці, ставку на знання й додаткову вартість.

ФРН зберегла високу роль науки та якісної освіти в моделі економіки знань.

Німецькі політичні еліти, які прийняли кермо влади після нацистів, із порога відкинули аграрно-сировинну модель плану Моргентау, запропонованого США.

У частині розвитку підприємництва було зроблено ставку на розкріпачення і дерегуляцію. Водночас на макрорівні було збережено значну роль держави.

Ізраїль продемонстрував приклад розвитку відкритої держави та її кордонів зі збереженням права і свободи громадян навіть в умовах воєнного стану.

Це показує шлях імовірного розвитку України після війни. Сильна держава на макрорівні й повне розкріпачення підприємництва – на мікро.

Опора на залишковий науково-технічний потенціал і технічні компетенції національної інженерії та навички людського капіталу.

Акумулювання шматків колишнього інтелектуального й кадрового потенціалу для управління країною.

Відмова від сировинної моделі лише на рівні політичної волі.

Новий суспільний договір: країна вільних людей із відкритими кордонами та економіка вільних підприємців із розкутою ініціативою; примат прав людини й людиноцентрична державна політика.

Небезпечною альтернативою цього сценарію може бути закриття кордонів навіть після війни, збереження військового потенціалу в режимі стиснутої пружини (вкрай повільна демобілізація за аналогією зі сталінською демобілізацією після Другої світової війни).

Максимальне використання потенціалу поколінь, котрі підростають, для потреб війни.

Передання на аутсорс західним партнерам виробництва зброї та боєприпасів, винятково сировинна модель економіки, яка виживає завдяки зовнішній допомозі, поступальне руйнування залишків інфраструктури та деіндустріалізація на тлі кризи системи освіти й науки.

Заморожування політичних процесів, "вічний воєнний стан" як на Тайвані при владі Гоміньдана.

Щось, що віддалено схоже на сектор Гази, лише без палестинської демографії.

Схожий сценарій для України вочевидь не є таким, що стимулює розвиток, оскільки в нас немає численної молоді, як у Палестині, й такої народжуваності, і Україна – не ізольований острів, як Тайвань, звідки можна було поплисти хіба що в Китай.

Проте цей сценарій можуть помилково сприймати як досить простий в адмініструванні, у чому й полягає його небезпека.

Але, на мою думку, лише висока динаміка економічного розвитку, репатріація населення, ставка на економіку знань, науку й освіту може врятувати нас від нової війни та сформувати позитивний сценарій майбутнього.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook