У посланні Путіна Федеральним зборам ми побачили реальне занепокоєння влади щодо втрати контролю над настроями мас

Безсилля всесилля, або Про користь визнання.

Одна річ, коли ми кажемо, що влада втрачає свій народ. Інша справа, коли в цьому зізнається сама влада.

Цьогорічне послання президента Путіна Федеральним зборам, зазвичай порожній ритуал, цього разу стало цікавим саме своїм зізнанням. Ми побачили реальне занепокоєння влади щодо втрати контролю над настроями мас і рейтингу лідера, що падає. Ми побачили і незаплановане: фактичне визнання Кремлем утрати контролю над власною "вертикаллю" і нерозуміння, що робити з народом.

Між тим, перехід Кремля (до речі, вимушений) від правління за допомогою імітації ліберальної демократії і використання ресурсів Заходу до імітації величі та військово-поліцейського диктату так і не допоміг ні зберегти підтримку населення, ні розв′язати вал накопичених проблем.

Виникла ситуація, коли навіть доречні – із погляду тактики – рішення Кремля виявляються стратегічною поразкою. Влада сама створює пейзаж після битви. Можливо, ще не усвідомлюючи цього повністю. Так, зовнішня політика, яка в Росії завжди компенсувала обмеженість внутрішніх резервів, сьогодні формує несприятливе для країни міжнародне оточення. Перетворення України на супротивника Росії; пожвавлення НАТО, який заснув; консолідація Заходу через стримування Росії; гонка озброєнь, зумовлена розвалом РСМД (до чого Москва доклала руку); підтримка режимів, що падають (Мадуро) і накачування їх безповоротними грошима; перетворення Сирії на пастку, із якої незрозуміло як вибратися; невдача з купівлею лояльності коштом божевільних кредитів на будівництво атомних іграшок (Угорщина, Єгипет, Туреччина); нездатність осмислити наслідки для Росії наддержави в особі Китаю – це хрестоматія провалів, яка увійде в підручники. Словом, є шанс прославитися хоча б цим.

Путінське "самі порушують, а ми лише відповідаємо" вже давно не виглядає переконливо. А постійні твердження президента про суверенітет Росії породжують сумніви у його повноцінності.

Розгублює і когнітивний дисонанс Кремля. Полякавши Захід новою зброєю, Москва (в особі Лаврова на Мюнхенській безпековій конференції) пропонує Європі повернутися до ідеї "загальноєвропейського дому". Якраз у момент, коли Європа разом зі США ухвалює рішення про нові санкції щодо Росії (російський закон про ізоляцію рунету – це цікавий додаток до "загальноєвропейського дому"!) Мабуть, це і є останнім кремлівським know how: обеззброїти Захід своїм дисонансом.

У внутрішній політиці свій список сюрпризів. Рішення Кремля здійснити технологічний "прорив" в умовах санкцій завдяки експропріації коштів російського населення – вірний спосіб ударити по своїй базі. Кадрові зачищення знищують стабільність системи, яку забезпечує обмін корупції на лояльність апарату влади. Якщо Кремль не гарантує безпеки апарату, немає і його лояльності! Поки незрозуміло, чи підсилять зачищення потребу в "сильній руці", яка має навести лад, чи швидше переконають населення в тому, що іржа з'їла "вертикаль".

Надання державного даху для одержання особистої вигоди кремлівському оточенню та роздавання державних функцій напрокат приватним особам тільки підсилює занепад державності. Вірніше, того, що від неї залишилося.

Навіть тактичні перемоги мають вигляд приниження. Так, американці зняли санкції з "Русала". Але ж через уведення в кампаніях Дерипаски зовнішнього управління з боку мінфіну США. І як це співвідноситься з нашою державністю і нашим суверенітетом? Так, удалося (за допомогою Німеччини) пробити будівництво "Північного потоку – 2". Але радіти не доводиться: ЄС увів обмеження, які не дають змоги завантажити газопровід повністю і роблять його нерентабельним. За що боролися?

Уперше в російській історії силовики вийшли на авансцену, захопивши кнопки контролю. "Перемога спеціальних служб і силовиків відбулася", – сказав нещодавно Дмитро Муратов. Між тим, політизація силових структур та їх залучення в управління власністю позбавляє їх функції захисту держави. Утім, і самій владі не варто покладатися на силовиків, які зайнялися особистим збагаченням. А те, що президент Путін укотре вимагає (чи просить?), щоб силовики "не тиснули на бізнес", свідчить про те, що ті перестали чути.

Виникає відчуття, що мова сьогодні вже не йде про самодержавство. Де воно? Чи підкоряється Путіну його власна бюрократія, якщо йому доводиться самому закривати сміттєві полігони (особисто "там нікого не пускати"), бо міністерство внутрішніх справ і прокуратура його теж не чують (президент скаржиться, що після звернення до них там "нічого не рухалося"). Починаєш навіть сумніватися, що в Росії все ще президентське правління!

Президенту доводиться вмовляти керівний клас думати про суспільство, "змінювати ситуацію на краще" і навіть погрожувати апарату "краще відразу піти". Це хто ж із них добровільно піде? А ті, хто прийдуть, будуть кращі? Кремль раптом занепокоївся "збереженням народу", намагаючись зупинити обвалення його довіри до себе. Але сам президентський "наратив" свідчить про те, що система управління фактично працює проти цього збереження!

Однак і змінювати систему не можна – із чим залишишся? Можна, звісно, запустити на повну "м'ясорубку Клішаса" і новий каскад репресивного законодавства. Коротше, закрити шлюзи і вікна. Але це неминуче створює в суспільстві ефект чайника, що кипить із закритою кришкою. Закон ненавмисних наслідків, однак. Безсилля всесилля. Ось про що нам відверто повідав президент Путін.

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора