В Афганістані ми побачили безпорадність Європи, коли вона залишається без прикриття США

Удар по нирках і що із цього випливає.

США завершили свій вихід з Афганістану, який уже прозвали американським "Дюнкерком". 20-річну війну закінчено. Америці ще доведеться болісно приходити до тями після шоку, болю, відчаю і дезорієнтації хаотичної евакуації з Кабула.

Світ завмер, чекаючи, куди тепер поверне єдина наддержава. Як би кому не хотілося, Америка продовжує визначати світовий вектор, а решта гравців змушені пристосовуватися до неї, обурюючись або огризаючись.

Тим часом Америка опинилася перед грандіозними викликами. По-перше, потрібно впоратися з поразкою, яка паралізувала державу, котра звикла демонструвати непереможність. По-друге, потрібно повернути втрачену довіру союзників і тих, хто намагається знайти укриття під американською "парасолькою". По-третє, необхідно вирішити, як відтворювати себе: через ізоляцію від світу чи через залучення у світові справи. Америка перенапружилася і їй необхідно зайнятися собою. Але річ у тому, що збереження внутрішньої впевненості великої нації можливе лише через її потужну присутність на світовій сцені.

Драма виходу з Афганістану, яка в очах світової спільноти стала приниженням Америки, змушує її думати про способи компенсації та відповіді на "удар по нирках". Інакше не можна: держава з місіонерською легітимацією, пропустивши ляпас і дозволивши світу говорити про її провали, перестає бути державою. У підсумку вкривається тріщинами державна конструкція, яка спирається на світове лідерство і роль еталона для наслідування.

Держава-місіонер потребує безумовного підтвердження сили і політичної волі. Скажімо, допомога США Африці в боротьбі з пандемією або інші аналогічні жести навряд чи допоможуть відновити американське лідерство і непохитність.

Отже, доведеться оголошувати новий антитерористичний похід. Президент Байден уже ухвалив рішення про ракетні удари по терористах без схвалення Білого дому.

Про неминучість продовження війни з тероризмом говорить вашингтонський істеблішмент. Леон Панетта (директор ЦРУ і міністр оборони при адміністрації Обами): "Нашу роботу в Афганістані не завершено. Ми будемо змушені повернутися і знищити "Ісламську державу". Конгресмен Том Малиновський: "Американські війська пішли з Афганістану, але додому не повернулися – вони передислокувалися на інші бази в регіоні. Вони залишаються здійснювати місію боротьби з тероризмом".

Варто згадати, що після виходу американських військ ісламські терористи захопили Ірак. Три роки по тому Обама був змушений їх повертати в Ірак.

Словом, афганську сагу ще далеко не завершено. Ідеться, звичайно, про новий формат війни, яку можна вести дистанційним способом за допомогою безпілотників і операцій спецслужб. Як пише західна преса, ще недавно припускали, що ЦРУ переорієнтується з контртерористичної місії на діяльність проти Росії та Китаю. Але тепер американська розвідспільнота "повертається до роботи з протидії загрозам з Афганістану". Причому йдеться не про просування демократії, а про реакцію на загрозу можливого нападу на США і їхніх союзників.

Тим часом новий похід проти тероризму підриває траєкторію, яку Байден нещодавно запропонував Америці та всьому Заходу. Суть цієї траєкторії – у боротьбі ліберальної демократії зі світовим авторитаризмом під лідерством США. Зрозуміло, що така боротьба виводить на перший план ідеологію і повертає світ, нехай частково, до ситуації холодної війни. Зрозуміло, що Росії в цьому зіткненні відводять роль противника, правда, не головного, а такого, який іде слідом за Китаєм. Але Вашингтон сприймає Росію ворожою країною, вважаючи, що Росія зацікавлена не у зміні ліберального порядку на свою користь (як Китай), а в його руйнуванні.

Але якщо США повернуться до війни з терором, Росія стає більше союзником, ніж противником. Якщо тільки Кремль не зробить того, чим завжди займався із захватом: не дасть Америці приводу зміцнити свій антиросійський консенсус. У західній пресі знову обговорюють питання: чи погодиться Путін на створення американських військових баз у Центральній Азії? Утім, у Вашингтона з'явиться основа і для співпраці з Пекіном – своїм головним опонентом.

Америка не раз змінювала модель самоствердження – від самоізоляції до активного залучення у світові справи. Америка переходила від конфронтації зі світовим комунізмом і холодної війни – до світової гегемонії після розпаду СРСР і глобалізації; від неї до світової війни з тероризмом після 11 вересня 2001 року. Остання модель себе вичерпала, і Байден запропонував новий цикл самоствердження США через повернення до цінностей демократії та стримування авторитаризму з глобальними амбіціями.

Але, мабуть, невчасно: Афганістан змушує Америку знову заводити машину боротьби з ісламським тероризмом. Так, Америка перенапружилася. Але не тільки загроза тероризму, а й прагнення розплатитися за поразку змушують Америку затриматися на світовій арені. Піти після провалу місії – означає підрубати не лише себе, але і весь західний світ: в Афганістані ми побачили безпорадність Європи, якщо вона залишається без прикриття США.

Америка розмірковує, зализує рани та концентрується. Від того, який шлях обере американський лайнер – відхід у себе, війну з тероризмом чи боротьбу з авторитаризмом – залежить поле маневру для Росії. Кремлю доведеться обирати свою відповідь на американський курс і свій спосіб самоствердження: підвищення градуса агресивності, готовність до союзництва із Заходом, відхід у свою мушлю. Не варто, однак, нинішню драму Америки і її пошук відповіді на запитання "По кому подзвін?" злорадно розглядати як доказ занепаду цієї нації.

Варто нагадати тим, хто готується до американського заходу: кожна поразка Америки пробуджувала в цій нації прагнення до відродження і концентрації міці; кожне приниження викликало готовність до брутальної відплати. Поразка цієї наддержави може дорого обійтися її суперникам і противникам.

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора