Сам факт, що прослуховування кабінету директора ДБР виявилося можливим, красномовно свідчить про його професійні якості

Чого в Україні не бракує, так це свідоцтв про тотальну нестачу. Насамперед про нестачу людей, здатних професійно виконувати свою роботу. Від політиків до лікарів, учителів, поліцейських, журналістів, та кого не візьми.

Сам факт, що виявилося можливим прослуховування кабінету директора Державного бюро розслідувань, настільки красномовно говорить про професійні якості господаря кабінету, що про решту можна й не казати, хоча розмовляти, звісно, треба. Наприклад, нагадати, що в конкурсі з відбору очільника ДБР узяло участь 65 осіб і, виходить, вони ще гірші, ніж Роман Труба. І головне, в це охоче віриться, зважаючи на те, що діється в інших відомствах, де працюють люди з українською вищою юридичною освітою та досвідом служби в органах прокуратури або поліції.

Зазвичай вважається, що наші правоохоронці можуть усе, якщо це особисто їм треба. А особисто Трубі хіба не було потрібно убезпечити себе від "прослушки"? І тим не менш. Це особлива шана вже після того, як "рибки Холодницького" стали мемом і навіть назвою авторської передачі Романа Скрипіна.

Можна було б говорити про деградацію правоохоронної системи, але це було б казкою про "золотий вік", ця сфера ніколи у нас не була нормальною. Але, мабуть, навіть у рамках вічної ненормальності останніми роками відчувається суттєве погіршення. Місце свідомої несумлінності та злодійкуватості замінюють тупий "бєспрєдєл" і грабіж. Там, де раніше була потрібна хитрість, обходяться нахабством. А чому б ні, якщо це приносить гарантовано високий дохід просто завдяки посаді та практично немає ніякої відповідальності?

Ні, говорити про продажність Романа Труби без вагомих на те підстав, звичайно, не можна, але система хтозна-відколи виробляє фахівців необхідної для системи якості, це логічно, а якість ось така. Як хтось дуже точно висловився, за кілька десятиліть виросло саме те, чим удобрювали. Відбирати із системи кадри в антикорупційні органи – значить, із високою гарантією отримати ту ж корупцію. Чи пам'ятаєте, як у перші роки ходи капіталізму по радянській землі найбільш просунуті власники магазинів і ресторанів відмовлялися брати на роботу вихідців із радянської торгівлі та громадського харчування?

І знову: ситуація в органах цілком типова й для інших сфер життя країни, де спостерігається подібна деградація від і без того худого. У нас прийнято пишатися армією, але в самій армії прекрасно знають, наскільки вона далека від натовських зразків, про які стільки розмов, але цим розмовам уже не один рік. Стало відомо, що Олександр Данилюк, ще під час перебування секретарем РНБО, пропонував американському підполковнику Александеру Віндману стати міністром оборони. Той, вивезений до Штатів у чотирирічному віці, розсудливо відмовився, але сама ідея залучати до державного управління людей, не інфікованих тутешніми звичаями, ледь не єдиний спосіб вирватися з пут поруки загального тяп-ляпу і корисливості.

Спостерігаючи на слуханнях про імпічмент за виступами й поведінкою Александера Віндмана, експосла Марі Йованович, посла Вільяма Тейлора, інших професійних державних службовців США, розумієш, наскільки у нас геть не розвинена культура служіння країні, а де з'являються її паростки – їх ретельно топчуть, тому що загрожують домінуючій культурі. Про яку, до речі, у Конгресі теж часто згадують, ілюструючи іменами, наприклад, Юрія Луценка, Віктора Шокіна або Миколи Злочевського. У Штатах зараз серйозна політична криза, пов'язана зі зловживанням у владі. Під загрозою конституційні основи держави. Що тоді у нас?

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора