Зараз особливо яскраво видно, що нічого не заважає Путіну піти на ще один строк. Не подобається? Кийком по голові, берцями по ребрах

"Переконаний, працюючи на цій високій посаді, він принесе велику користь країні і росіяни матимуть можливість оцінити людські та ділові якості Путіна", – ці слова Борис Єльцин виголосив 20 років тому, 9 серпня 1999 року. У росіян було достатньо часу, щоб оцінити людські та ділові якості Путіна.

До цього ювілею надійшла інформація від соціологів, що нині у беззмінного російського лідера найнижчий рейтинг за 18 років: якби вибори були завтра, за нього проголосувало б 43% (дані Фонду "Общественное мнение"). Менше було тільки у квітні далекого 2001 року. А тут ще низка протестних акцій у Москві, теж давно не бачених, року десь із 2012-го. Є велика спокуса заговорити про занепад колишньої слави Путіна і знаки швидкої втрати влади, порівняно швидкої проти 20 років на чолі Росії. Ось тільки не варто поспішати з висновками і видавати бажане за дійсне.

Почнімо із 43%. Президентські вибори, які нещодавно відбулися в нас, чудово демонструють усім тим, хто має хибну думку, що ця дуже висока цифра підтримки для переважної кількості політиків абсолютно недосяжна. На своїх перших президентських виборах Путін здобув 52%, отже, за 20 років падіння лише на 9% – це чудовий результат. А ще нинішні 43% відрізняються тим, що забезпечені в повністю зачищеному політичному просторі, вірніше, повністю деполітизованому. Отже, хоч 13%, адже суперників однаково немає.

Убивство політики в Росії – одне з головних досягнень Володимира Путіна. Політика як публічна, відкрита, конкурентна гра небезпечна непередбачуваністю, а непередбачуваність для нього синонім неконтрольованості, а, отже, управлінської неефективності. Якщо політика продукує ризики, то гірше для політики. Ситі 2000-ні, які пролилися на Росію золотим дощем нафтодоларів, і повна ідейна й організаційна розібраність опозиції допомогли Путіну прибрати політику із суспільного життя країни. Відіграли свою важливу роль тут і "помаранчеві" події в Україні, які неприємно вразили російське начальство своєю несподіваністю та перпендикулярністю кремлівським планам щодо нашої країни. Із цього уроку було зроблено далекосяжні висновки як внутрішнього, так і зовнішнього застосування, які, зокрема, обернулися анексією Криму та війною 10 років потому.

Ланцюжки гігантських чорних мурашок, які жадібно вихоплювали людей на вулицях Москви, із того самого уроку: жодної несанкціонованої громадянської діяльності. Апарат придушення налагоджено, він готовий зносити протести під корінь, щойно в них запахне політикою. Поки форми й масштаби протестів не ставлять перед силовиками складних завдань, але ж і вони зовсім не працюють на повну. Так, у пів сили.

Протестна активність літа 2019 року як незвична для нинішньої Росії, так і передбачувана. У путінській системі державні інтереси синонімічні інтересам годування чиновників, службовців і передусім людей різного ступеню близькості до першої особи. У цьому захопливому процесі вони регулярно поїдають одне одного, але це не собаче діло інших росіян. Треба буде – утрутиться Сам, не втрутиться – отже, так треба. Сам і хотів би, та не міг би в усе втручатися, а останнім часом він дедалі очевидніше не хоче, йому, схоже, усе набридло, чи жарт – 20 років бути розводієм. І без того зухвала система нахабніє ще більше, створюючи дедалі нові підстави для обурення і протесту, а тим самим і для інтенсивнішого включення в роботу накачаної репресивної машини. Нехай працюють, розсіяно думає Володимир Володимирович і лізе в батискаф чи заводить мотоцикл із коляскою.

Від нестрашних для системи, по суті, тренувальних цивільних протестів до повернення в суспільне життя політики, тобто питання про владу в Росії, – гігантська прірва. Те, як відбувається кампанія нібито виборів у Мосміськдуму, свідчить про те, що 2021 року парламентські вибори теж вимагатимуть мобілізації репресивного ресурсу, але водночас ніщо не вказує на те, що відкриються якісь нові політичні можливості. Мабуть, навіть навпаки, саме зараз особливо яскраво видно, що ніщо не заважає Володимирові Путіну піти на ще один строк, скільки завгодно неконституційний, у 2024 році. Не подобається? Кийком по голові, берцями по ребрах. Ступінь політизації російського суспільства й організованості протестів мають значно зрости, щоб створювати справжні проблеми для влади, навіть роздираної сварками. Які захопливі перспективи для "гебешників" та армії тітушок і провокаторів, які скучили за великими справами політично прісної Росії.

Звичайно, протягом наступних років може багато чого змінитися, але краще не тішити себе помилковими надіями. Подивіться, як чіпко тримається Ніколас Мадуро, який занапастив Венесуелу. Там голод, інфраструктурний колапс, шалена інфляція, опозиційний парламент, який оголосив свого лідера альтернативним главою держави, мільйонні протести у столиці – у найкращих майданних традиціях, і нічого. Силовики вірні своєму президентові.

У росіян буде ще достатньо часу, щоб оцінити людські та ділові якості Путіна, недооцінені протягом попередніх 20 років. 

Джерело: kontrakty.ua