Звільнення Безсмертного із тристоронньої контактної групи не є дивним. Імовірно, він цього і прагнув. Нова команда для нього є глибоко чужою

"Ідеї Юрія Луценка щодо повного перезавантаження держави сприйняті суспільством і підтримані Майданом. Навколо Луценка збираються активні громадяни, які прагнуть до кращого життя для України. Уже час організаційно працювати над партією й готуватися до виборів. Протягом року ТУР (партія "Третя українська республіка") напрацював багато ініціатив, які потребують, у тому числі, й законодавчого оформлення".

Це з виступу Романа Безсмертного після юридичної реєстрації в липні 2014 року їхнього спільного з Луценком партійного проєкту. Юрій Віталійович незабаром забув про ТУР і опинився на чолі президентської партії "Солідарність" із запаморочливими кар'єрними перспективами, а Безсмертний, який зник із великої політики у 2010 році, знову кудись подівся до 2016 року. У нього навіть назву "Третя українська республіка" поцупив Борис Ложкін для своєї піар-книжки, яка мала видати у главі президентської адміністрації неабиякого державного мужа й соціального мислителя.

Це дуже характерна історія для Безсмертного, доля якого, як він сам говорив, підносити патрони іншим. При цьому Романа Петровича, на відміну від тих, кому він патрони підносив, у нас люблять. Щонайменше симпатизують. Тому його призначенню до тристоронньої контактної групи, яка працює в Мінську, багато хто зрадів, а звільнення за 36 днів засмутило.

Політичний досвід Безсмертного – колосальний, таких людей в Україні одиниці. У зовсім юному віці він узяв участь у написанні Конституції, п'ять років представляв президента у Верховній Раді, й цього президента звали Кучма. Керівник штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка й комендант "помаранчевого" Майдану. Віцепрем'єр у Тимошенко та Єханурова, заступник голови секретаріату за часів Балоги і один із головних керівників "Нашої України" в роки президентства Віктора Андрійовича. Потім пан Роман скромно пішов до Мінська на посольську роботу, а потім узагалі пішов із радарів. Після таких висот викликає повагу рідкісна для наших державних діячів скромність, у тому числі матеріальна.

З іншого боку, скромність для політика риса так собі, шлях до забуття. Безсмертного й забули. Епізод із "Третьою республікою" мало хто помітив і запам'ятав, як і загалом якісь сліди діяльності сильно колишнього політика в буремні роки після другого Майдану. У 2016 році він не знайшов кращого заняття, аніж допомагати підносити патрони Віталію Скоцику, тодішньому голові Аграрної партії, з якимись амбіціями на вибори 2019 року. Партія, як відомо, у результаті дісталася Михайлові Поплавському. Роман Петрович залишив організацію трохи раніше і створив нову свою, під модерною назвою "Рух +380", і склав конкуренцію на президентських виборах в Україні своєму колишньому соратнику-аграрію. 31 березня Скоцик йому розгромно програв: жалюгідних 15 тис. голосів проти 27 тис. Безсмертного.

Абстрактна симпатія близькополітичної тусовки до Романа Безсмертного ніяк не конвертується в електоральне визнання. "Рух +380", який сповідує, як заявлялося, неоконсерватизм, не лише не вдалося приліпити до якогось перспективного блоку, але й зареєструвати в Міністерстві юстиції, лідеру довелося йти самовисуванцем за мажоритарним округом №221, де він набрав 11,6% і посів почесне четверте місце.

Доля політичних ініціатив Романа Безсмертного, включаючи загалом проєкт "політик Безсмертний", вказує на те, що величезний досвід зовсім не обов'язково конвертується у глибоке розуміння сучасних суспільних запитів і власний успіх. Роман Петрович, судячи з усього, сильно загубився у часі. При цьому, перейшовши важливу символічну лінію і приєднавшись до клубу колишніх кандидатів у президенти, Безсмертний набув статусу людини, більше за інших обтяженої поглядом на речі під кутом "якби президентом був я". І як учасник переговорної групи він цим поглядом активно ділився, публічно критикуючи підходи політично зеленого Зеленського.

Не дивно, що це призвело до того, що з ним розпрощалися, такий результат зрозумілий будь-якому керівнику. Цілком імовірно, що Безсмертний цього й домагався, почуваючись некомфортно в ролі хоч і не прямо, але причетного до нової команди, глибоко йому чужої і через власний "неоконсерватизм", і через відмінності в досвіді та стилістиці. Тому, шкодуючи про його звільнення, залишайте місце для радості за вдалий вряди-годи хід такого симпатичного політика..

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора