За свій варіант перемоги на виборах воюють "татове" СБУ і "арсенове", а деякі вважають, що просто вже "мамине", МВС

Зіткнення СБУ з МВС під час виборів – це, звичайно, позамежна дикість, але, у загальному, не більш дика, ніж створення мереж із підкупу голосів. Причому в умовах, коли практично відкрито готується підкуп, взаємна боротьба силовиків краща, ніж їхнє одностайне небажання помічати порушення закону. В ідеальному випадку вони повинні були б спільними зусиллями на далеких підступах припиняти зазіхання на демократію, але де ми, а де ідеал. Якщо вже поліція і спецслужби по вуха в політиці, нехай хоча б конкурують, одне одному заважають, частково нейтралізуючи власний негативний вплив. Та й штабам, де відчайдушно мали намір скоригувати результат на свою користь, острашка: кому охота раптом стати цапом-відбувайлом у чужих іграх і замість поганих грошей заробити реальний термін?

Незручно нагадувати, але доводиться: узагалі-то вся система державної влади в Україні тримається на тендітній голці народовладдя. Усякий, хто намагається її погнути на свою користь або зламати, скоює злочин проти народу України, норовить підмінити волю народу своїм дрібним шкурним інтересом. Навіть якщо тому, хто зазіхає на суспільні основи, здається, що інші громадяни – ідіоти і їх потрібно терміново рятувати, коректуючи результати виборів "у правильному напрямі", злочин не перестає бути злочином.

Вибрані невідомо ким і як представницькі органи нікого не представляють, утрачається сенс їх підзвітності, легітимність відсутня у принципі. Розкол між самопризначеною верхівкою і суспільством наростає, із демократією прощаємося, ризикуємо попрощатися з країною. Тому облави на електоральних шахраїв повинні бути не менш нещадні, ніж на сексуальних маніяків чи ворожих диверсантів, а спіймані на застосуванні таких технологій політики дискваліфіковані довічно і повинні розділити місце на лаві підсудних із жадібними стрілочниками. Це знову-таки в ідеалі.

У ньому ж, у цьому самому ідеалі, неприпустима приватизація державних силових структур окремими діячами. Навіть виражена особлива лояльність як мінімум непристойна, нехай би і головнокомандувачу. За спогадами Джеймса Комі, глави ФБР, призначеного Бараком Обамою у 2013 році і звільненого у 2016 році Дональдом Трампом, задовго до закінчення належного десятирічного терміну повноважень, його збентежила якраз вимога заявити про особисту відданість новому господареві Білого дому. За чотири місяці президентства Трампа той ініціював дев'ять зустрічей із Комі, у той час як з Обамою глава ФБР бачився всього чотири рази за три роки. Коли приручення не вдалося, Джеймс Комі був звільнений, як і вся верхівка бюро, а пов'язаний із цим скандал не вщухає досі. І він, у свою чергу, має безпосереднє відношення до спроби злочинного втручання у президентські вибори у Сполучених Штатах.

Масштаби наслідків цієї безпрецедентної заварухи в Америці ще належить побачити, усе уповання лише на міць традицій і титанову міцність американських демократичних інститутів. А нам на що сподіватися? Із традиціями й інститутами в Україні біда, і за п'ять років, що минули після Майдану, ступінь занедбаності стала тільки наочнішою: за свій варіант перемоги на виборах воюють "татове" СБУ і "арсенове", а деякі вважають, що просто вже "мамине", МВС.

У свій час наші керівники дуже любили називати себе державниками. Причому це говорилося неодмінно із суворим обличчям, підкреслюючи власний героїзм, як знамените порошенківське "ми палили рейтинги, щоб заграва освітлювала шлях країни до порятунку". На Майдані в річницю розстрілу паркани, а державі ніхто нині так не загрожує, як "державники". Не те вони палили весь цей час, не те.

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора