"Не здаємо приміщення зброярам, секс-індустрії й наркоторговцям" – це злить так, що хочеться кричати

Спілкуючись з іноземними партнерами, я помітила суттєву різницю у сприйнятті індустрії, у якій ми всі працюємо.

Для європейців зброя – це щось погане. Займатися нею майже соромно, про це можна говорити лише пошепки й у спеціально відведених місцях.

"Ми не здаємо приміщення виробникам зброї, працівникам секс-індустрії й торговцям наркотиками", – це пряма цитата.

І це злить мене так, що я готова кричати.

Ми, може б, теж не любили зброю, якби нам не довелося взяти її до рук.

Тепер для нас зброя – це вірний друг. Це побратим, на якого ти можеш покластися. Союзник, який ніколи не зрадить.

А той, хто її виробляє, гідний поваги і вдячності.

Щомісяця Росія спрямовує сотні ракет і Shahed на виробничі майданчики зброярів, щомісяця люди гинуть на цих майданчиках, але виробництво не зупиняється, адже військові щодня потребують ще більше зброї.

Ми навчилися розподіляти процеси, зариватися в землю, переїжджати що кілька місяців.

Ми навчилися багатьох речей, яких ніколи б не хотіли знати.

Але все одно за чотири роки Україна втратила більше 400 працівників ОПК від російських ударів. Вони загинули на власних робочих місцях.

Чи мріяли ці люди в дитинстві стати зброярами? Навряд.

Чи віддали вони життя за Україну? Вочевидь.

Наша зброя омита кров'ю – і не лише ворожою. Давайте пам'ятати про це. Учора, сьогодні й завтра.

Давайте шанувати тих, завдяки кому Україна все ще має чим оборонятися. Давайте не боятися бути сильними.

Бо людина стала людиною, коли створила перше знаряддя.

А перше знаряддя було зброєю.

Джерело: Maria Popova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора