Через складну ситуацію на ринку праці й у сфері державного сприяння зайнятості населення на українську економіку може чекати катастрофа
Безробіття як вирок національній економіці.
У народі стверджують, що курей по осені рахують. Можливо, алюзії в цьому напрямку дещо далекі, але нинішній владі після виходу країни з тотального карантину варто подбати про ґрунтовну підготовку до прийдешньої осені з усіма її викликами і загрозами.
Готуватися потрібно прискорено й ретельно, адже за прогнозами практично всіх світових експертів восени ми матимемо новий виток поширення коронавірусної пандемії, а відтак, очевидно, що це завдасть нищівного удару по всій світовій економіці. В Україні, де урядовці впродовж більше року так і не зуміли напрацювати чіткої програми розвитку малого та середнього бізнесу й підтримки підприємців в умовах карантину, ситуація з економікою є дуже невтішною.
Так, зараз рівень безробіття в Україні складає до 15%, а в кількісному вимірі це щонайменше 2,5 млн осіб. Такі цифри свідчать про навислу катастрофу, а тому є всі підстави припускати, що кількість наявних вакансій може, на жаль, і надалі зменшуватися. А це значить, що конкуренція зросте ще більше, заробітні плати не зростатимуть, а люди змушені будуть погоджуватися на будь-які умови праці. У результаті матимемо не лише ріст кількості безробітних, а й катастрофічне погіршення умов праці.
У ст. 43 і 46 Конституції України передбачено, що "громадяни мають право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для забезпечення громадянам права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності".
Реалізація таких норм Конституції України передбачена в законодавстві України, особливо в Кодексі законів про працю та в законі "Про зайнятість населення". На жаль, фактом є те, що в нашій державі значна частина громадян страждає від безробіття, а отже, відбувається систематичне порушення окремих норм Конституції та чинного законодавства щодо сприяння зайнятості населення.
Також маємо негативну динаміку користування громадянами послугами Державної служби зайнятості. Так, якщо у 2019 році послугами скористалися понад 502 тис. громадян, то у 2020 році понад 357 тис., а в першому кварталі 2021 року лише 9,8 тис. А це свідчить про те, що українці все більше зневірюються в пошуку гідного місця праці, у державному сприянні цьому процесу.
Особливе занепокоєння також викликає зайнятість молоді. У 2019 році лише 30,6% людей віком 15–24 років були зайняті, що є причиною їхнього виїзду до інших країн для влаштування на роботу.
Необхідно також зазначити, що багато громадян працевлаштовані неофіційно. При цьому такі громадяни втрачають стаж для нарахування пенсій, не мають відповідного соціального захисту у випадках захворювання та не можуть одержати допомогу по безробіттю. Утім, українці ідуть на цей ризик і для того, аби мати хоч якесь із джерел прибутків в умовах кризи й аби уникнути оподаткування, яке в контексті мізерності доходів часто "пожирає" необхідні для виживання кошти.
Ці тенденції загалом є давніми, загрозливими й такими, які потрібно змінювати якомога швидше. Але ні чинна, ні попередня влади достатньої уваги ринку праці не приділяли.
Тому, якщо говорити про сучасні загрози, то нас, цілком вірогідно, може спіткати повний крах усієї системи національної економіки, адже ситуація на українському ринку праці та у сфері державного сприяння зайнятості населення в останні два роки формувалася під впливом гальмування тенденцій пожвавлення економіки та пандемії COVID-19. А це невпинно веде до фактичного скорочення зайнятості в Україні, зростання кількості безробітних, зменшення доходів громадян, втрати роботи та доходів фізичних осіб – підприємців.
Що робити із цією ситуацію? Як мінімум, уряду потрібно почати приймати далекосяжні рішення, а не працювати на самооману й у режимі гасіння пожеж. Адже вогонь кризи все більше пожирає нашу економіку, а отже, і наше з вами майбутнє.
Джерело: "ГОРДОН"