Захід повторює помилку, допущену щодо "перебудови" у СРСР. Сприймає ці події як перемогу G

Кілька слів про російсько-американський "мікросаміт".

Зустріч, якої всі так чекали, відбулася. Увагу привернуло те, що Дональд Трамп і Володимир Путін зустрічалися тоді, коли учасники саміту обговорювали Паризькі угоди щодо клімату, проблеми світової торгівлі. Це дало привід сумно пожартувати, що G20 перетворилася на G2.

Це, звичайно, не так. Часи, коли лідери двох країн могли вдвох вирішувати долю світу, канули в лету. Для того, щоб зрозуміти це, достатньо порівняти реакцію на цю зустріч із реакцією, наприклад, на перші зустрічі Михайла Горбачова з Рональдом Рейганом.

Зробивши це, доходиш невтішного висновку про те, що ми спостерігаємо не тільки повільну смерть і розкладання біполярної світосистеми, але й загальну деградацію традиційного розуміння політики.

Світ вступив у період змін. Питання, що постають у зв'язку з цим, не може бути вирішено на національному рівні. На глобальному ж рівні, як показав і весь саміт, і зустріч президентів США та РФ, не існує адекватних інструментів. ООН є радше дискусійним майданчиком.

Не будучи вчасно оціненими, сформульованими та вирішеними спільними зусиллями (а саме в їхній глобальності полягає їхня специфіка), проблеми відкладаються та накопичуються. Замість постановлення та вирішення справді важливих глобальних проблем, політики національного рівня намагаються переключити увагу на другорядні проблеми чи взагалі відвернути її на ними ж спровоковані внутрішньополітичні та зовнішньополітичні ексцеси.

На мій погляд, головне центральне завдання світової політики сьогодні полягає в тому, щоб привести політичні інструменти поки що, в основному, національного рівня, у відповідність по суті глобальним викликам.

Захід повторює помилку, допущену щодо "перебудови" у СРСР. Він сприйняв це як перемогу та як можливість зберегти та закріпити свої переваги. Те саме він намагається зараз зробити щодо всієї решти світу.

Певний час йому, мабуть, буде вдаватися це робити. Але нерівність, що виникає внаслідок цього і зростає, раніше чи пізніше, набравши сили, зламає всі перешкоди, які чинить держава на шляху її несприйняття більшою частиною людства, поставивши світ на грань загибелі.

Часу залишається все менше. Відкладання вирішення назрілих проблем на завтра або післязавтра неприпустиме і навіть злочинне. Греблю між світом радості життя та світом неможливості так далі жити раніше чи пізніше буде прорвано. Тероризм, нелегальна міграція тощо – це поки що струмочки, що протікають через неї в окремих місцях, які, як здається багатьом, можна легко ліквідувати. Але вони свідчать про ненадійність усієї споруди, про неможливість у принципі вирішити проблему в такий спосіб.

У сучасному світі розуміє це дуже небагато хто. Це розуміє, наприклад, Ангела Меркель у Німеччині. Напевно, розуміють деякі вчені, яких я, на жаль, не знаю. Але немає і близько ознак розуміння тими, кому доручено долі народів.

Якщо комусь були потрібні підтвердження того, що "нове політичне мислення", над яким не іронізував тільки ледачий, справді є категоричним імперативом виживання, що світ, у якому сильний диктує слабкому та враховує думку тільки іншої порівнянної сили, не має права на існування, із тим, нарешті, що світ стиснувся до неможливості вижити поодинці, обгородившись стіною, то він це підтвердження дістав у Гамбурзі 7 липня 2017 року.

Думати інакше може, вибачте, тільки ідіот. Ідіот у початковому значенні слова – людина, занурена в себе, яка не цікавиться загальними проблемами поліса або світу, що, власне, теж у початковому сенсі слова і є політикою.

З усього цього треба робити висновки всім, зокрема й Україні. Ніхто не зробить вашої роботи за вас разом з іншими, такими самими, як ви.

Джерело: "ГОРДОН"