Україна не має наміру навіть обговорювати з Польщею повернення до дозвільної системи перевезень. Сподіваюся, ми ніколи не повернемося до цієї ганебної та дискримінаційної практики

Уже другу добу польські перевізники блокують три пункти пропуску "Корчова – Краківець", "Гребенне – Рава-Руська", "Дорогуськ – Ягодин" на кордоні з ЄС. Учасники блокади вимагають повернення дозвільного режиму для українських перевізників і скорочення кількості дозволів до рівня, що існував до російського вторгнення в Україну.

Я думаю, зараз дуже важливо спокійно декларувати й зафіксувати дві важливі тези.

Перше. Україна не має наміру навіть обговорювати повернення до дозвільної системи. Угода про лібералізацію вантажних перевезень була ратифікована й погоджена всіма членами ЄС і підписана між Європейським союзом та Україною, а не якоюсь окремою країною.

Для тих, хто не пам'ятає, коротко нагадаю. До червня 2022 року кожен перевізник, який виїжджав до території Європейського союзу, мав отримати дозвіл на перетин державного кордону з відповідними країнами ЄС.

Між тим, починаючи з 2016 року після набрання чинності Угоди про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС Євросоюз став основним торговельним партнером України з питомою вагою товарообігу 40,8% від загального обсягу зовнішньої торгівлі. Подальший ріст був обмежений нестачею дозволів на міжнародні перевезення, кількість яких по окремих напрямках або залишалася незмінною, або значно скорочувалася. Насамперед із країнами, з якими в нас спільні кордони: Республіка Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина, трохи менше Молдова.

Щорічно це призводило до того, що восени значно зростала вартість фрахту, українські та іноземні товаровиробники фізично не могли вивезти свою продукцію. Наприклад, лише у 2021 році через кризу з польськими дозволами ми втратили до €500 млн тільки тому, що дозволи елементарно закінчилися, а нові польська сторона давати відмовилася. Хто пам'ятає, ринок тоді просто став.

Друге. Головною причиною підписання Угоди про вантажні перевезення автомобільним транспортом були порушення Угоди про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Війна лише прискорила цей процес, за що ми вдячні всім нашим сусідам і партнерам.

Справа в тому, що відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, відповідно до якої сторони не запроваджують умов взаємного доступу на ринок, які є більш обмежувальними у порівнянні із ситуацією, що склалася на дату, що передує даті набрання чинності угодою.

Тепер лише дві цифри: у 2016 році Україна мала квоту на 200 тис. польських дозволів, а вже у 2021 році ми отримали лише 120 тис. дозволів, при тому, що загальний товарообіг із країнами ЄС зріс майже на 45%. Для повноти абсурду додам, що паралельно із тим польські колеги п'ять років поспіль збільшували відповідні квоти для перевізників із РФ і Білорусі.

Таким чином польська сторона прямо порушувала наші права, оскільки створювала умови, які були гіршими, ніж ті, які існували на момент набрання чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Окрім того, такі дії сусідів порушують ст. 5 "Свобода транзиту" Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, до якої Україна приєдналася 5 лютого 2008 року, яка передбачає свободу транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для міжнародного транзиту.

Саме тому ми ще восени 2021 року звернулися до Європейської комісії з проханням розпочати консультації за вищевказаним питанням. Фактично дозвільна система була штучним бар'єром для здійснення вільної торгівлі, обмежуючи не лише двосторонню торгівлю, а й транзит наших товарів країнами ЄС.

І я дуже сподіваюся, що ми ніколи не повернемося до цієї ганебної та дискримінаційної практики, яка обмежувала нас у торгівлі з ЄС до широкомасштабної війни й може бити по нашій економіці зараз, коли автомобільний транспорт – головна артерія нашого експорту.

Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора